1.3.   ѕоходженн¤  вид≥в

≈волюц≥он≥сти в≥р¤ть, що житт¤ на «емл≥ розвивалос¤ поступово в≥д простих форм до складн≥ших. ¬они бачать людину всього лише окремим видом тварин на Їдиному дерев≥ вид≥в. “аблиц¤ 1.3.1, де подано хронолог≥ю еволюц≥њ вид≥в, знайома вс≥м з музењв та п≥дручник≥в.

“аблиц¤ 1.3.1. (Ћ≥топис скамТ¤н≥лостей)

* Ч ќстанн≥ в≥дкритт¤ найпрост≥ших багатокл≥тинних орган≥зм≥в датуютьс¤ еволюц≥он≥стами у 3,5 млрд. рок≥в. ÷е змушуЇ опускати нижню межу приблизно до 3,6-4 млрд. рок≥в.

ƒерево вид≥в Ї спробою ≥сторичноњ реконструкц≥њ:  сучасн≥ види в≥дпов≥дають найб≥льш зовн≥шн≥м г≥лкам дерева, тод≥ ¤к усе внутр≥шнЇ Ї ≥стор≥Їю, давн≥ми видами. –ухаючись ззовн≥ до середини, г≥лки щоразу б≥льше зливаютьс¤, впираючись врешт≥ решт в Їдину г≥лку-стовбур. ÷им перв≥сним видом-стовбуром (сп≥льний дл¤ вс≥х вид≥в предок) була амебопод≥бна ≥стота, ¤коњ, можливо, вже не ≥снуЇ. ¬≥д стовбура йдуть к≥лька головних г≥лок, дв≥ найв≥дом≥ш≥ з ¤ких називаютьс¤ тваринами та рослинами, а решта розгл¤даЇтьс¤ ¤к Урослино-твариниФ.

¬≥д протог≥лки риб п≥шла г≥лка земноводних, в≥д протог≥лки земноводних Ч г≥лка плазун≥в, ≥ так до г≥лки ссавц≥в з людиною. ≈волюц≥йне видове дерево передбачаЇ на¤вн≥сть численних пром≥жних форм м≥ж материнською та доч≥рньою г≥лками:  проториби поступово перетворювалис¤ на земноводних, ≥ у протобезхребетних не стрибкопод≥бно зТ¤вивс¤ хребет.

ќсь ¤к про пром≥жн≥ форми пише “еодос≥й ƒобжанський, найб≥льший дарв≥н≥ст п≥сл¤ ƒарв≥на, американець, випускник  ињвського ”н≥верситету, автор синтетичноњ теор≥њ еволюц≥њ (¤ка 1937 року обТЇднала ≥дею природного добору з ≥деЇю генетичних мутац≥й):

УЕ≈волюц≥йн≥ зм≥ни були б≥льш-менш поступовими, так що, ¤кби ми змогли з≥брати до купи ус≥х ≥стот, що насел¤ли «емлю, ми побачили б розб≥рливу безперервну посл≥довн≥сть формЕФ^[1]

÷≥каво гл¤нути на список найвагом≥ших п≥дтверджень теор≥њ еволюц≥њ вид≥в^[2]:  —в≥дченн¤ у скамТ¤н≥лост¤х, —труктурн≥ под≥бност≥, ѕод≥бност≥ в ембр≥ональному розвитку та атав≥зми, Ѕ≥огеограф≥¤, ћолекул¤рна б≥олог≥¤.

–озшифровка цих аргумент≥в така.

A)       —в≥дченн¤ у скамТ¤н≥лост¤х

ѕростежуютьс¤ дв≥ ч≥тк≥ еволюц≥йн≥ л≥н≥њ:

a.  кон¤:  еог≥ппус à мезог≥ппус à мерикг≥ппус à пл≥ог≥ппус à еквус кабаллус пржевальск≥;

b.  людини:  австралоп≥тек à гомо габ≥л≥с à гомо еректус à гомо сап≥Їнс.

B)       —труктурн≥ под≥бност≥ скелетних тварин

≈кв≥валентн≥ скелетн≥ частини вс≥х скелетних тварин напрочуд под≥бн≥ м≥ж собою, що св≥дчить про сп≥льного предка.

—труктури т≥ла живих ≥стот часто Ї не≥деальними, а не≥деальн≥сть означаЇ, що њх не було спроектовано ¤кимось досконалим творцем, натом≥сть вони розвинулис¤ сам≥ собою з≥ сп≥льного дл¤ вс≥х СсировинногоТ зразка.

C)       ѕод≥бност≥ в ембр≥ональному розвитку та атав≥зми

Ќа ранн≥х стад≥¤х розвитку зародки р≥зних тварин ви¤вл¤ють м≥ж собою вражаючу схож≥сть зовн≥шнього вигл¤ду:

a.  у ступен≥ схожост≥ спостер≥гаЇтьс¤ певний пор¤док:  люди, пот≥м мавпи, пот≥м ≥нш≥ ссавц≥, пот≥м амф≥б≥њ ≥ так дал≥ (ступ≥нь схожост≥ зменшуЇтьс¤ в≥д людей до найнижчих форм);

b.  ембр≥они неводних тварин мають з¤бров≥ щ≥лини;

c.  хв≥ст у людських зародк≥в (особливо в пер≥од м≥ж 4^м та 6^м тижн¤ми)

d.  що стад≥¤ ранн≥ша, то взаЇмна схож≥сть б≥льша;

e.  рудименти, атав≥зми Ї недосконалост¤ми, що вказуЇ на те, що вони не були створен≥ (досконалим творцем), а розвинулис¤ сам≥ собою.

D)       Ѕ≥огеограф≥¤

Ќа √авай¤х зосереджено 1/3 вс≥х (р≥зно)вид≥в мухи дрозоф≥ли. ÷е по¤снюЇтьс¤ повною ≥зол¤ц≥Їю цього острова в≥д решти живого св≥ту, а також тим, що муха дрозоф≥ла, з метою заповненн¤ вс≥х еколог≥чних н≥ш, диверсиф≥кувала (розд≥лилас¤) у велику к≥льк≥сть (п≥д)вид≥в.

“ой факт, що багато з вид≥в в≥дсутн≥ у де¤ких частинах св≥ту, в ¤ких Ї дуже спри¤тлив≥ умови дл¤ них, можна по¤снити тим, що в цих рег≥онах просто не ≥снували њхн≥ предки.

E)       ћолекул¤рна б≥олог≥¤

ƒЌ  та ферменти м≥ст¤ть ≥нформац≥ю про предк≥в даного орган≥зму [так вважають еволюц≥он≥сти].

ѕод≥бност≥ в структур≥ молекул ƒЌ  усього живого (однаков≥ 4 складов≥ нуклеотиди, однаков≥ 20 ам≥нокислот в ус≥х б≥лках) вказують на сп≥льного предка.

“епер проанал≥зуЇмо найвагом≥ш≥ аргументи теор≥њ еволюц≥њ вид≥в.

ѕро аргументи B, C, D в ц≥лому можна сказати, що вони не Ї однозначними. ѓх можна тлумачити по-р≥зному. “ак структурна й ембр≥ональна под≥бност≥ (пункт B та C) можуть бути насл≥дком сп≥льност≥ творц¤, а не сп≥льност≥ предка. –озмови ж про не≥деальн≥сть структури т≥л орган≥зм≥в (пункт B) та њх недосконалост≥ у вигл¤д≥ рудимент≥в й атав≥зм≥в (пункт C) Ї дуже Уф≥лософськимиФ та неоднозначними. Ѕо, так можна вбачати недосконал≥сть у всьому, Ч наприклад, що кенгуру народжуЇ дитинча недоношеним та УзмушенаФ доношувати його у сумц≥, або, що в≥вц¤ (самка) не маЇ рог≥в.

 р≥м цього, про аргумент ¬ треба зазначити, що б≥льш≥сть вид≥в флори ≥ фауни становл¤ть членистоног≥, а структурна скелетна под≥бн≥сть спостер≥гаЇтьс¤ лише м≥ж видами скелетних тварин. ÷е означаЇ, що аргумент ¬ розповсюджуЇтьс¤ на меншу частину вид≥в. ўо ж до б≥огеограф≥чного аргументу (пункт D), то про його вагом≥сть год≥ й говорити.

¬ажливо в≥дзначити, що останн≥й пункт (≈) супроводжуЇтьс¤ словами: 

У¬она [молекул¤рна б≥олог≥¤] надаЇ найб≥льш детал≥зован≥ та переконлив≥ з ус≥х дос¤жних докази б≥олог≥чноњ еволюц≥њ.Ф

“ак≥ слова м≥ст¤ть приховане з≥знанн¤ у в≥дсутност≥ вагомих доказ≥в серед скамТ¤н≥лостей (пункт ј). якби вдалос¤ показати к≥лька очевидних перех≥дних форм, вони були б легко зрозум≥лими, а њх вагом≥сть Ч найб≥льшою. ÷е не так, тому доводитьс¤ називати Унайб≥льш переконливимиФ складн≥ й важкозрозум≥л≥ молекул¤рн≥ розрахунки.

”т≥м, результатами молекул¤рно-б≥олог≥чних досл≥джень займемос¤ трохи згодом, а зараз проанал≥зуЇмо правдив≥сть аргументу ј Ч про на¤вн≥сть двох ч≥тких еволюц≥йних л≥н≥й.

—камТ¤н≥лост≥

≈волюц≥йна л≥н≥¤  кон¤

≈волюц≥йна л≥н≥¤ кон¤ ви¤вл¤Їтьс¤ просто фабулою, ¤ку еволюц≥йн≥ попул¤ризатори вигадали й застосовували на лекц≥¤х з б≥олог≥њ дл¤ унаочненн¤ положень дарв≥н≥зму, та ¤ка згодом перекочувала у п≥дручники в рол≥ УфактуФ. ѕро це св≥дчать сам≥ еволюц≥он≥сти:

  У”н≥формна, поступова трансформац≥¤ хиракотер≥ума [перв≥сний к≥нь] в еквус [сучасний к≥нь], така люба серц¤м автор≥в п≥дручник≥в, н≥коли не мала м≥сц¤ в природ≥. ... ≈волюц≥¤ родини конепод≥бних, екв≥де, сьогодн≥ в≥дома не л≥пше в≥д численних ≥нших груп орган≥зм≥в...Ф [ѕалеонтолог та запеклий еволюц≥он≥ст ƒж. —≥мпсон][3]

    У–одове дерево кон¤ Ї симпатичним та посл≥довним лише в п≥дручниках. ¬ реальност≥, базован≥й на результатах досл≥джень, њњ складено з трьох частин, з ¤ких т≥льки останн¤ може бути в≥днесеною до коней. ‘орми першоњ частини Ї формами кон¤ тою ж м≥рою, що й сучасн≥ дамани Ї к≥ньми. “ому будова всього кайнозойського родового дерева кон¤ Ї дуже штучною, бо з≥брана з неекв≥валентних частин, а значить не може бути посл≥довною трансформац≥йною л≥н≥Їю.Ф [¬≥домий ботан≥к та еволюц≥он≥ст Ќ.’. Ќ≥льсон][4]

Ќайменший Ук≥ньФ хиракотер≥ум або еог≥ппус взагал≥ в≥дносивс¤ до скельних борсук≥в, коун≥ (свинопод≥бна ≥стота, схожа на крол≥в) чи даман≥в. …ого можна назвати давн≥м коун≥ (по аналог≥њ з давн≥м собакою). ”с≥ Упром≥жн≥ формиФ були знайден≥ в однакових геолог≥чних формац≥¤х, тобто жили в один ≥ той самий пер≥од. ÷е означаЇ, що вони не могли бути нащадками одне одного. –≥зний розм≥р не Ї достатньою п≥дставою, бо ≥снують породи коней п≥вметра заввишки. ўо ж до к≥лькост≥ пальц≥в, ¤ка Уеволюц≥йно зменшувалас¤Ф, то де¤к≥ сучасн≥ Ўирськ≥ кон≥ мають б≥льше, н≥ж один палець на ногах.

≈волюц≥он≥ст проф. √.  еркут не без ≥рон≥њ каже, що можна вже говорити про Уеволюц≥ю розпов≥д≥ про еволюц≥ю кон¤.Ф[5]

ќтже, еволюц≥йна л≥н≥¤ кон¤ Ч це просто неправда, ¤ка Уза недогл¤домФ потрапила в енциклопед≥њ. “ака р≥ч в≥дображаЇ загальний науковий стан теор≥њ еволюц≥њ.

” шостому й девТ¤тому розд≥лах своЇњ в≥домоњ книги Уѕоходженн¤ вид≥в шл¤хом природного доборуФ „арльз ƒарв≥н сам визнаЇ слабке м≥сце власного д≥тища: 

Ујле, ¤кщо зг≥дно ц≥Їњ теор≥њ мусили ≥снувати незл≥ченн≥ перех≥дн≥ форми, чому ми не знаходимо њх у незчисленних к≥лькост¤х у земн≥й кор≥? ... як процес вимиранн¤ мав величезн≥ масштаби, так ≥ число пром≥жних р≥зновид≥в, що давн≥ше ≥снували на земл≥, мусить бути д≥йсно величезним. „ому ж тод≥ кожна геолог≥чна формац≥¤ та кожен шар не Ї повним таких пром≥жних ланок? √еолог≥¤ однозначно не в≥дкриваЇ жодного такого акуратно градуйованого орган≥чного ланцюга; ≥ це становить, мабуть, найочевидн≥ше й найт¤жче запереченн¤, ¤ке можна висунути проти моЇњ теор≥њ.Ф[6]

ѕевно, учений спод≥вавс¤, що стан речей зм≥нитьс¤ з розширенн¤м колекц≥њ скамТ¤н≥лостей.

ѕри розгл¤д≥ теор≥њ еволюц≥њ вид≥в потр≥бно виходити з настанови автора теор≥њ:  перев≥рити, насамперед, св≥дченн¤ скамТ¤н≥лостей.

 олекц≥¤ скамТ¤н≥лостей зараз досить повна. ”чен≥ мають зараз б≥льш н≥ж достатньо к≥сток стародавн≥х мешканц≥в «емл≥, так що музењ просто завален≥ скелетами тварин минувшини. ќт, що писали еволюц≥он≥сти ще у 1960 роц≥:

УЌе потр≥бно б≥льше вибачатис¤ за б≥дн≥сть л≥топису скамТ¤н≥лостей. ” де¤ких напр¤мках в≥н став майже неконтрольовано багатим...Ф [7]

≤ в ≥ншому м≥сц≥:

У«араз в≥домо чверть м≥льйона викопних вид≥в, але ситуац≥¤ не надто зм≥нилас¤... ћи маЇмо нав≥ть менше приклад≥в еволюц≥йноњ трансформац≥њ, н≥ж за час≥в ƒарв≥на.Ф[8]

Ќ≥хто не може сьогодн≥ поскаржитис¤ на обмаль матер≥алу про минуле.

ƒарв≥ну не в≥дмовиш у лог≥ц≥:  ¤кщо складн≥ш≥ види поступово утворювалис¤ в≥д прост≥ших, тод≥ ми мусимо мати безл≥ч скелет≥в тварин, що ¤вл¤ли собою пром≥жн≥ м≥жвидов≥ форми, мати ч≥тко окреслен≥ еволюц≥йн≥ л≥н≥њ. ќтже, прийшов час запитати у палеонтолог≥њ[9] про к≥льк≥сть пром≥жних форм:

Ућусимо визнати, що серед геолог≥чних даних немаЇ н≥чого, що суперечило б погл¤ду консервативних креац≥ан≥ст≥в, що Ѕог створив кожен вид окремо...Ф [ѕроф. кл≥тинноњ б≥олог≥њ, еволюц≥он≥ст ≈. јмброуз][10]

Ућусить бути важливим, що майже вс≥ еволюц≥йн≥ ≥стор≥њ, ¤к≥ ¤ чув, у студентськ≥ роки, в≥д труман≥вськоњ Ostrea/Gryphaea до карутер≥вськоњ Zaphrentis delanouei, ви¤вл¤ютьс¤ зараз спростованими. —хожим чином ≥ м≥й особистий досв≥д понад двадц¤тир≥чних пошук≥в генеалог≥чних л≥н≥й серед мезозойських Brachipoda ви¤вив њх однаково ≥люзорними.Ф [≈кс-президент Ѕританського геолог≥чного товариства, еволюц≥он≥ст ƒ. јже ][11]

У¬супереч ¤скравим об≥ц¤нкам, що палеонтолог≥¤ надаЇ нам зас≥б Сбаченн¤Т еволюц≥њ, вона представила вкрай неприЇмн≥ складност≥ дл¤ еволюц≥он≥ст≥в, найб≥льш сумнозв≥сною з ¤ких Ї СпрогалиниТ у л≥топису скамТ¤н≥лостей. ≈волюц≥¤ вимагаЇ пром≥жних форм м≥ж видами, але палеонтолог≥¤ не надаЇ њх.Ф [«наний палеонтолог, еволюц≥он≥ст ƒ.  ≥тц][12]

Ѕ≥олог-палеонтолог, в минулому запеклий еволюц≥он≥ст √. ѕаркер, повторюЇ колег:

У” св≥домост≥ б≥льшост≥ людей, скамТ¤н≥лост≥ та еволюц≥¤ ≥дуть нога в ногу. ” д≥йсност≥ ж, скамТ¤н≥лост≥ становл¤ть велике засоромленн¤ дл¤ еволюц≥йноњ теор≥њ...Ф[13]

ѕалеонтологи не знайшли жодноњ пром≥жноњ форми. Ќав≥ть дл¤ мавпи не знайшлос¤ предка:

У—учасн≥ мавпи... здаЇтьс¤ зТ¤вилис¤ н≥зв≥дки. ” них немаЇ вчорашнього дн¤, немаЇ л≥топису скамТ¤н≥лостей. “а й правдиве походженн¤ сучасноњ людини..., ¤кщо бути чесними ≥з самими собою, Ї такою ж загадковою р≥ччю.Ф [≈волюц≥он≥ст Ћ. ¬атсон][14]

Ѕуло щось чутно про археоптерикса, що в≥н н≥би предок птах≥в, пром≥жний етап в≥д плазун≥в. Ч ¬и¤вл¤Їтьс¤, в≥н був звичайним птахом:

УЌе викликаЇ сумн≥ву, що археоптерикс був справжн≥м птахом...Ф [ѕалеонтолог, еволюц≥ст ƒж. ќстром][15]

—трауси й де¤к≥ ≥нш≥ сучасн≥ птахи мають пазур≥ на крилах так само ¤к ≥ археоптерикс. Ћише на¤вн≥сть зуб≥в у дзьоб≥ не Ї достатньою п≥дставою, бо й не вс≥ плазуни њх мають. ѕовн≥стю розвинена м≥кроструктура п≥рТ¤ археоптерикса (з м≥крозамочками та м≥крогачечками) Ч ознака УстопроцентногоФ птаха.

ќтже, не знайдено жодноњ переконливоњ пром≥жноњ форми. ўоправда, частина еволюц≥он≥ст≥в хапаЇтьс¤ немов за р¤т≥вну соломинку за Уч≥тку еволюц≥йну л≥н≥ю людиниФ. јле одразу напрошуЇтьс¤ запитанн¤:  У„ому т≥льки одна л≥н≥¤?Ф „ому була Ув≥дкритаФ лише одна еволюц≥йна л≥н≥¤ Ч людини? ј де ж ≥нш≥? —т≥льки к≥сток! ∆муток соломи м≥цн≥сть маЇ, а одна соломина Ч на жаль, н≥.

ƒл¤ повноти анал≥зу, все ж, розберемо ≥ цей пункт  еволюц≥йноњ пропаганди.

≈волюц≥йна л≥н≥¤  людини

≈волюц≥он≥сти стверджують, н≥би в њхньому розпор¤дженн≥ Ї екземпл¤ри скелет≥в тварин, ¤к≥ були чимось середн≥м м≥ж мавпою та сучасною людиною. “аких екземпл¤р≥в, ви¤вл¤Їтьс¤, надзвичайно мало: 

У—камТ¤н≥лостей, що прикрашають наше [людське] родове дерево, так мало, що й дос≥ учених б≥льше, н≥ж тих екземпл¤р≥в. ¬артим уваги Ї те, що вс≥ на¤вн≥ у нас ф≥зичн≥ докази еволюц≥њ людини, все ще можуть бути розм≥щен≥, дл¤ компактност≥, в одн≥й домовин≥.Ф[16]

≈волюц≥он≥ст ¬. ‘≥кс так пише про УбагатствоФ колекц≥њ викопних УмавполюдейФ: 

УЋ≥топис скамТ¤н≥лостей стосовно людини все ще наст≥льки мало в≥домий, що т≥, хто напол¤гаЇ на позитивних за¤вах, робл¤ть н≥що ≥нше, ¤к стрибають в≥д одного ризикованого припущенн¤ до ≥ншого, в над≥њ, що подальше вагоме в≥дкритт¤ не зробить њх повними дурн¤ми... ќчевидно, де¤к≥ люди не вол≥ють вчитис¤ з цього. як ми бачили, сьогодн≥ Ї багато науковц≥в та попул¤ризатор≥в, ¤к≥ мають см≥лив≥сть казати нам, що СнемаЇ сумн≥вуТ у питанн≥ походженн¤ людини. якби ж т≥льки вони мали докази...Ф[17]

јле ж у перес≥чного наукового (≥ навколонаукового) загалу складаЇтьс¤ враженн¤, н≥би цих екземпл¤р≥в багато, адже п≥дручники та музењ заповнен≥ њхн≥ми Уреконструкц≥¤миФ:

У÷≥ла колекц≥¤ гом≥н≥д≥в, в≥дома на сьогодн≥, нещ≥льно вкрила б б≥ль¤рдний ст≥л; зате вона заполонила науку, бо в≥др≥зн¤Їтьс¤ двома факторами, що роздувають њњ д≥йсну значущ≥сть далеко за меж≥ њњ заслуг. ...”переджен≥сть у вивченн≥ решток людини прит¤гнула докази за н≥с. Ф[18]

Ѕагато з еволюц≥он≥ст≥в визнають, що до цього часу не знайдено жодного безперечного св≥дченн¤ тваринних предк≥в людини:

Уƒуже схоже, що жоден з викопних гом≥н≥д≥в не знаходитьс¤ на пр¤м≥й л≥н≥њ походженн¤ сучасних людей.Ф[19]

Уќтож, ми змушен≥ зробити висновок, що ч≥тко окресленоњ науковоњ картини еволюц≥њ людини немаЇ.Ф[–. ћарт≥н, пров≥дний науковий сп≥вроб≥тник Ћондонського зоолог≥чного товариства][20]

У„и ≥снуЇ посеред заплутаного масиву ранн≥х викопних гом≥н≥д≥в такий, чи¤ морфолог≥¤ вид≥л¤ла б його ¤к гом≥н≥дного предка людини? якщо враховувати генетичну вар≥абельн≥сть [природн≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж ≥ндив≥дами виду], в≥дпов≥дь впевнено буде Ч н≥.Ф[21]

 У≤снують дуже серйозн≥ запереченн¤ щодо п≥д-людських та близько-людських вид≥в, ¤к≥ пропонуютьс¤ ¤к предки. Ф[22]

–озгл¤ньмо окремо кожну з найб≥льш в≥домих УланокФ м≥ж людиною та мавпами. 

a)       –амап≥тек[23]

–амап≥тека довгий час вважали першою сходинкою в≥д мавпи до людини. —початку його зображали пр¤мох≥дним, немов людину. јле згодом анал≥з структури внутр≥шнього вуха показав, що в≥н пересувавс¤ на чотирьох лапах. «араз еволюц≥йн≥ експерти сход¤тьс¤ на думц≥, що –амап≥тек, був усього лише вимерлим видом мавп, схожим на орангутанга.

У√≥потеза, що –амап≥тек Ї предком людини, була слабкою в≥д початку ≥ не зм≥цн≥ла з плином часу.Ф[24]

b)       јвстралоп≥тек

јвстралоп≥тека знайдено в јфриц≥, тому його назва буквально означаЇ Уп≥вденна мавпаФ. ѕочатков≥ за¤ви щораз б≥льше вигл¤дають переб≥льшенн¤ми.

ќбТЇм мозку австралоп≥тека Ї типовим дл¤ мавп.  омпТютерн≥ розрахунки, проведен≥ дл¤ вс≥х параметр≥в скелету, показали набагато б≥льшу близьк≥сть австралоп≥тека до мавпи, н≥ж до людини, так що еволюц≥он≥ст ќкснард, ¤кий проводив ц≥ розрахунки, р≥шуче в≥дкинув ≥дею, що австралоп≥тек Ї гом≥н≥дом чи ¤кось повТ¤заний з предками людини.[25].

™дине, що в морфолог≥њ австралоп≥тека Ї справд≥ схожим на людське, так це кутов≥ параметри (ангул¤ц≥¤) щелепи. “ака мала деталь здалас¤ еволюц≥он≥стам необх≥дною й достатньою умовою Уперех≥дност≥Ф. як випливаЇ з пор≥вн¤льних досл≥джень ƒж.  уоццо, фах≥вц¤ з людських щелеп та зуб≥в, кутов≥ параметри щелепи не Ї над≥йним ≥ндикатором в≥дносноњ Улюдськост≥Ф:  ¤к люди, так ≥ мавпи, мають широкий д≥апазон значень щелеповоњ ангул¤ц≥њ[26].

≈волюц≥он≥ст ≥ палеоантрополог проф. ƒж. ¬айнер хоча ≥ вважаЇ австралоп≥тека попередником людини, все ж визнаЇ:

Уѕерше враженн¤ в≥д ус≥х череп≥в р≥зних попул¤ц≥й австралоп≥тека Ч ч≥тко мавпопод≥бна ≥стота... ћавпопод≥бн≥сть проф≥лю австралоп≥тека наст≥льки виражена, що його контури можна перенести на контури самки шимпанзе з≥ значними зб≥гами. ” цьому в≥дношенн≥, а також зважаючи на брак п≥дбор≥дд¤ й на¤вн≥сть масивних надбр≥вних дуг, австралоп≥тек знаходитьс¤ у сильному контраст≥ до сучасного гомо сап≥Їнса.Ф[27]

Ћорд «. ÷укерман маЇ схожу думку:

У„ереп австралоп≥тека, у д≥йсност≥, Ї наст≥льки мавп¤чим пор≥вн¤но з людським, що протилежне твердженн¤ можна дор≥вн¤ти до твердженн¤, що чорне Ї б≥лим.Ф[28]

 омпТютерн≥ скануванн¤ вестибул¤рноњ частини внутр≥шнього вуха австралоп≥тека показали, що ц¤ ≥стота зазвичай пересувалас¤ на чотирьох лапах[29]. ћожна погодитис¤ з назвою викопноњ тварини:  австралоп≥тек Ї п≥вденною мавпою.

c)       √омо габ≥л≥с (людина ум≥ла)

ѕро гомо габ≥л≥са широко писалос¤ ¤к про ланку м≥ж австралоп≥теком (мавпа) та гомо еректусом (людина), тобто ¤к ланку, що звТ¤зуЇ, нарешт≥, мавп та людей. «араз слово-класиф≥катор гомо вважаЇтьс¤ неправильно вживаним до цього виду тварин.

ƒо категор≥њ габ≥л≥с неправом≥рно зараховано череп є KNM-ER1470, ¤кий було знайдено 1972 року –ичардом Ћ≥к≥ у  ен≥њ (див. мал.).  ал≥й-аргонове датуванн¤ вулкан≥чноњ породи, що оточувала знах≥дку, дало в≥к у два з половиною м≥льйони рок≥в.

„ереп з≥брано з≥ 150 шматочк≥в. Ѕ≥л¤ к≥сток знаходилис¤ прим≥тивн≥ ≥нструменти прац≥. ƒехто з еволюц≥он≥ст≥в указуЇ на суттЇву неправильн≥сть реконструкц≥њ черепа (особливо щелепи) з фрагмент≥в. ќбТЇм мозку черепу складаЇ приблизно 750 см³, але сам Ћ≥к≥ каже про свою знах≥дку, що Ун≥що не вказуЇ на те, що цей викопний череп належав у момент смерт≥ доросл≥й особин≥Ф[30].

÷ей череп сл≥д зараховувати до роду гомо, тобто цей один череп Ї людським.

–ешту викопних екземпл¤р≥в гомо габ≥л≥с можна в≥днести до австралоп≥тек≥в, тобто мавп. –еальний габ≥л≥с ¤вл¤в собою просто мавпу, трохи вищу 1 м, схожу на шимпанзе або орангутанга.

™ п≥дстави п≥дозрювати, що при реконструкц≥¤х екземпл¤р≥в гомо габ≥л≥с мало м≥сце переплутуванн¤ людських та мавп¤чих решток[31].

d)       √омо еректус (людина пр¤мох≥дна)

–ештки гомо еректуса було знайдено в р≥зних частинах св≥ту. ÷е людина, про що св≥дчить назва. ѕреса сильно переб≥льшила його мавпопод≥бн≥сть.

Уякби вам належало все своЇ житт¤ збирати к≥стки та вишукувати маленьк≥ фрагменти голови та маленьк≥ фрагменти щелепи, то було б дуже сильним бажанн¤ переб≥льшити важлив≥сть тих фрагмент≥в...Ф [≈волюц≥он≥ст √.  ерб≥][32]

УЎматок к≥стки в≥ком у пТ¤ть м≥льйон≥в рок≥в, що вважавс¤ ключицею людинопод≥бноњ ≥стоти, насправд≥ ¤вл¤Ї собою частину ребра дельф≥на... ѕроблема з багатьма антропологами у тому, що вони так жадають знайти гом≥н≥д [людинопод≥бна ≥стота], що кожен уламок к≥стки стаЇ к≥сткою гом≥н≥да.Ф [јнтрополог, еволюц≥ст я. јндерсон][33]

Ѕажанн¤ побачити п≥д час розкопок запов≥тну Убракуючу ланкуФ було дуже великим. ÷им по¤снюютьс¤ спроби представити гомо еректуса ¤к Умавпу-людинуФ.

ѕершою такою спробою став п≥текантроп еректус (зараз перейменований на гомо еректус), знайдений ≈женом ƒюбуа на остров≥ ява ще у 1891-92 роках. «нах≥дка складалас¤ з черепноњ кришки, трьох зуб≥в та стегенноњ к≥стки. ќстанн¤ в основному не в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д такоњ у сучасних людей. „ерепна кришка, ¤ку було знайдено на в≥дстан≥ 15 метр≥в в≥д стегенноњ к≥стки, маЇ незвичну форму, але, все ж, не виходить за меж≥ можливоњ дл¤ нормальних людей вар≥ац≥њ. ƒюбуа пост≥йно напол¤гав, що знайшов Убракуючу ланкуФ. Ћише через 30 рок≥в в≥н з≥знавс¤ науковому св≥тов≥, що в≥дкопав тод≥ ж ≥ в тому ж самому ірунтовому шар≥ два повн≥стю людських черепи. якщо п≥текантроп еректус жив у той самий час, що ≥ Уповн≥стю людиФ, тод≥ ¤к в≥н м≥г бути њхн≥м предком? Ќезвичн≥сть черепноњ кришки просто означаЇ, що д≥апазон форми та обТЇму черепа у людей може бути досить широким. “аким чином, стаЇ очевидним, що п≥текантроп не був видом-попередником людини.

≤ншим представником гомо еректуса Ї синантроп, тобто Укитайська людинаФ (п≥зн≥ше перейменований на гомо еректус). ” 1920^х-30^х роках поблизу ѕек≥на досл≥дники в≥дкопали чимало череп≥в та зуби, але жодноњ к≥нц≥вки. ѕрактично вс≥ черепи було з≥брано з фрагмент≥в, ≥ лише 5 з них ви¤вилис¤ достатньо повними дл¤ визначенн¤ обТЇму мозку. ѕ≥сл¤ розкопок та опису, ориг≥нали скамТ¤н≥лостей загадково зникли в пер≥од м≥ж 1941 та 1945 роками. «нах≥дку було виставлено за пром≥жну ланку м≥ж мавпою та людиною.

ѕро що публ≥ц≥ не було пов≥домлено, то це про на¤вн≥сть на тому ж м≥сц≥ дес¤ти типових скелет≥в людей. Ќа цьому м≥сц≥ ц≥лком звичайн≥ люди видобували вапн¤к, розводили велик≥ вогнища. Ќими було залишено тис¤ч≥ кварцових камен≥в та р≥зн≥ ≥нструменти. «нову ж:  ¤к синантроп м≥г бути предком своњх сучасник≥в? –озкопки неч≥тко вказують на можлив≥сть кан≥бал≥зму:  б≥льш≥ люди розбивали черепи меншоголових ≥ндив≥д≥в (синантроп≥в) та поњдали мозок. Ќезалежно в≥д того, що саме там в≥дбувалос¤, синантроп не був в≥ддаленим предком людини; в≥н був людиною ≥з середн≥м обТЇмом мозку 1200 см³:

У...Ѕуло б неправильно називати нашого викопного [с≥нантропа] Сгомо пек≥нськийТ чи Сгомо еректус пек≥нськ≥йТ; найкраще було б називати його Сгомо сап≥Їнс еректус пек≥нськийТ. Ѕо ≥накше в≥н вигл¤датиме окремим СвидомТ в≥дм≥нним в≥д Сгомо сап≥ЇнсТ, що залишаЇтьс¤, мТ¤ко кажучи, сумн≥вним.Ф [ѕалеонтолог, еволюц≥он≥ст ‘. ¬айденрайх][34]

 У оли ми пор≥внюЇмо м≥ж собою черепи гомо еректус, гомо сап≥Їнс ≥ неандертальц¤, под≥бност≥ вражають. ћ≥й особистий висновок Ч гомо еректус ≥ неандерталець Ї, фактично, тим самим:  гомо еректус знаходитьс¤ на нижньому к≥нц≥ [за обТЇмом мозку]... континууму, ¤кий включаЇ гомо еректус, давнього гомо сап≥Їнс та неандертальц¤.Ф[35]

«агалом знайдено рештки понад 200 особин гомо еректуса у 80 м≥сц¤х св≥ту, ≥ б≥льша частина Чз камТ¤ними ≥нструментами. ¬≥д шињ ≥ нижче, гомо еректус практично не в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д сучасноњ людини. ¬ище шињ Ї в≥дм≥нност≥, серед ¤ких товстий череп та маленький мозок. ќбТЇм мозку гомо еректуса 775-1200 см³.

ƒ≥апазон мозкового обТЇму сучасноњ здоровоњ людини дуже широкий 700-2200 см³ (корел¤ц≥њ м≥ж розумовими зд≥бност¤ми та обТЇмом мозку немаЇ):

У÷≥ ≥ндив≥ди з... меншим обТЇмом мозку нормально функц≥онують та Ї ≥нтелектуально конкурентоспроможними особами; взагал≥, Ї чимало людей з обТЇмом мозку 700-800 см³.Ф[36]

√омо еректус, отже, був звичайною людиною.

e)       Ќеандерталець

ѕро неандертальц¤, ¤к про предка людини год≥ й казати Ч за середн≥м обТЇмом мозку в≥н на 10% переважав сучасну людину. ѕров≥дн≥ еволюц≥он≥сти визнають стов≥дсоткову Улюдськ≥стьФ неандертальц¤:

Уякщо оц≥нити сучасну черепну форму по ц≥лому св≥т≥ щодо цих самих характерних рис, то стаЇ очевидним, що п≥вн≥чн≥ Ївропейц≥ вир≥зн¤ютьс¤ в≥д решти населенн¤ св≥ту точн≥с≥нько цим набором характеристик.Ф [ .Ћ. Ѕрейс, ф≥зичний антрополог та еволюц≥он≥ст]

УЌеандерталець маЇ коротк≥, вузьк≥ черепи, велик≥ вилиц≥ та носи, а також, що найхарактерн≥ше, булкопод≥бн≥ опуклост≥ позаду голови. Ѕагато сучасних данц≥в ≥ норвежц≥в мають так≥ само риси, ¤к пов≥домив Ѕрейс на щор≥чних зборах... Ѕрейс... обм≥р¤в у минулому роц≥ понад 500 пор≥вн¤но сучасних п≥вн≥чноЇвропейських череп≥в у музе¤х ƒан≥њ, Ќорвег≥њ, ‘≥нл¤нд≥њ та јнгл≥њ.Ф[37]

f)        √еспероп≥тек

√еспероп≥тека було УреконструйованоФ на п≥дстав≥ одного Їдиного зуба, знайденого у штат≥ Ќебраска. ѕ≥зн≥ш≥ розкопки ви¤вили решту к≥сток Ч зуб, ви¤вл¤Їтьс¤, належав не мавполюдин≥ чи мавп≥, а виду свиней, ¤к≥ й дос≥ вод¤тьс¤ в ѕарагвањ.

 ”се, що в≥дноситьс¤ до гомо (гомо еректус, неандерталець та гомо сап≥Їнс), Ї людьми в сьогодн≥шньому розум≥нн≥ цього слова.

ѕроф. ¬. –аш чимало рок≥в займавс¤ питанн¤м походженн¤ людини: 

У«наход¤чи дедал≥ б≥льше скамТ¤н≥лостей, ми бачимо, що людина зТ¤вл¤Їтьс¤ безперервно паралельно з ус≥ма своњми удаваними предками.  онцепц≥¤, що людина розвивалас¤ з цих тварин, Ї просто дуже сумн≥вною. Ќатом≥сть, ми маЇмо паралельний розвиток Ч опов≥данн¤ про людину, ¤ка безперервно ≥снувала, наст≥льки давно, наск≥льки ми заглиблюЇмос¤ у л≥топис скамТ¤н≥лостей.Ф[38]

Ѕрак обТЇктивност≥ та бажанн¤ УзахиститиФ г≥потезу еволюц≥њ Ї справжн≥ми джерелами УмавполюдськоњФ л≥н≥њ:

Уƒокази б≥дн≥, фрагментарн≥, непевн≥ та обт¤жен≥ контроверс≥¤ми. ≈волюц≥он≥сти в≥днос¤ть матер≥ал до гомо, адже гадають, що в≥н еволюц≥онував у гомо, а не на п≥дстав≥ зовн≥шнього вигл¤ду ≥стоти...Ф[39]

ѕров≥дний еволюц≥он≥ст —. √оуд з √арварда каже про Уеволюц≥юФ людини:

Ући не просто пов≥льно еволюц≥онуЇмо. ƒл¤ вс≥х практичних ц≥лей, ми не еволюц≥онуЇмо. ЌемаЇ п≥дстав думати, що у нас буде б≥льший мозок, або поменшають велик≥ пальц≥ на ногах, або що завгодно Ч ми так≥, ¤к≥ Ї.Ф[40]

¬идно, що екземпл¤ри людськоњ Ул≥н≥њФ Ч то все або п≥теки (мавпи) або гомо (люди). Ѕезперечноњ пром≥жноњ форми не знайдено. ≤ п≥сл¤ п≥втораста рок≥в розкопок над≥¤ на те, що хоч одну буде знайдено, Ї дуже малою та з кожним роком меншаЇ.

–оль у¤ви при реконструкц≥¤х

” реконструюванн≥ г≥потетичних Убракуючих ланокФ велику роль в≥д≥граЇ художн¤ фантаз≥¤.

≈йнштейн ¤кось сказав, що у¤ва важлив≥ша в≥д знанн¤. ƒозволимо соб≥ додати, що це стосуЇтьс¤ б≥льше побудови теоретичних моделей, ан≥ж реконструкц≥њ картин минувшини.

ќск≥льки Уч≥тк≥ пром≥жн≥ формиФ на¤вн≥ лише дл¤ г≥лки мавпа-людина, то й роботи з в≥дновленн¤ зовн≥шнього вигл¤ду Упром≥жних формФ не маЇ н≥хто (ан≥ УзаврологиФ, ан≥ Уп≥скологиФ, ан≥ УкабаллологиФ), окр≥м антрополог≥в[41]. –еконструкц≥њ, ¤кими займаЇтьс¤ ф≥зична антрополог≥¤, базуютьс¤ на нужденному фактичному матер≥ал≥ та велик≥й у¤в≥. як, наприклад, можна в≥дтворити товщину губ≥в, щ≥к ≥ характер волос¤ного покриву, дивл¤чись на скелет? (јбо ¤к за вигл¤дом черепа зайц¤ вирахувати довжину його вух?) якщо учений приносить художников≥ рештки людинопод≥бноњ ≥стоти, кажучи, що вони належать вимерлому виду мавполюдей, то художник, покладаючись на компетенц≥ю ученого, над≥лить людськ≥ к≥стки мавп¤чими рисами в найб≥льш≥й можлив≥й м≥р≥. Ћюдинопод≥бн≥ обличч¤ додаютьс¤ до мавп¤чих т≥л та навпаки без достатн≥х на те п≥дстав.

ѕро субТЇктивний чинник у ц≥й сфер≥ пише професор  ал≥форн≥йського ун≥верситету ‘. ƒжонсон: 

У‘≥зична антрополог≥¤ Ч вивченн¤ походженн¤ людини Ч Ї наукою, ¤ка впродовж своЇњ ≥стор≥њ зазнала сильн≥шого впливу субТЇктивних фактор≥в, н≥ж будь-¤ка ≥нша галузь шанованоњ науки. ... «олл≥ ÷укерман, один з найвпливов≥ших британських учених та пров≥дний знавець примат≥в, пор≥вн¤в њњ (ф≥зичну антрополог≥ю) ≥з парапсихолог≥Їю та зазначив, що перел≥к необачливих спекул¤ц≥й щодо походженн¤ людини СЇ наст≥льки вражаючим, що справедливо запитати, чи багато науки у ц≥й сфер≥ взагал≥.Т Ф[42]

≈волюц≥он≥ст –. ћарт≥н, пров≥дний науковий сп≥вроб≥тник Ћондонського зоолог≥чного товариства зауважуЇ: 

Уќстанн≥ми роками к≥лька автор≥в написали попул¤рн≥ книжки про походженн¤ людини, ¤к≥ ірунтуютьс¤ б≥льше на фантаз≥њ та субТЇктивност≥, ан≥ж на фактах та обТЇктивност≥...;  њм [авторам] притаманна однакова тенденц≥¤ (¤к в јфриканському бутт≥ –оберта јндреа) полишати науковий метод заради догматизму.Ф[43]

—уд¤чи з даних палеонтолог≥њ, м≥ж ус≥ма основними групами орган≥зм≥в немаЇ жодноњ пром≥жноњ форми. « цих даних також видно, що чимала частина вид≥в тварин ≥ рослин уже вимерла (понад 10%):

У—айуол≥к ’≥лз [передг≥рТ¤ √≥малањв] нафарширован≥ тваринами наст≥льки численними й наст≥льки р≥зноман≥тними, що у пор≥вн¤нн≥ з цим скупченн¤м тепер≥шн≥й тваринний св≥т вигл¤даЇ зб≥дн≥лим. ћожна подумати, що ус≥ ц≥ тварини заполон¤ли колись ц≥лий св≥т.Ф[44]

 ожен базовий вид, що не вимер до цього часу, проходить принципово незм≥нним кр≥зь в≥ки. ћ≥ж базовими видами Ч ч≥тк≥ прогалини, а не пром≥жн≥ форми. √≥потезу ƒарв≥на про сп≥льне походженн¤ спростовано, бо в≥дсутн≥сть п≥дтверджень г≥потези за на¤вност≥ достатнього обс¤гу ≥нформац≥њ, у ¤к≥й так≥ п≥дтвердженн¤ мусили б м≥ститис¤, Ї спростуванн¤м г≥потези.

≈волюц≥йне дерево, таке гарне ≥ так довго виплекуване апологетами дарв≥н≥зму, ви¤вл¤Їтьс¤ ф≥кц≥Їю, плодом у¤ви:

У”се, що можна д≥знатис¤ про ≥стор≥ю житт¤, ми д≥знаЇмос¤ в≥д систематики, в≥д групувань, ¤к≥ можна знайти в природ≥. –ешта Ї Сбайко-розпов≥данн¤мТ р≥зного роду. ” нас Ї доступ до к≥нчик≥в [г≥лочок] дерева; саме ж дерево Ї теор≥Їю Ч та люди, ¤к≥ кажуть, н≥би знають про дерево та описують, що в≥дбувалос¤ з ним... ¤ думаю, розпов≥дають байки.Ф [ѕров≥дний палеонтолог Ѕританського музею ≥стор≥њ природи, еволюц≥он≥ст  . ѕaтерсон][45]

ћутац≥њ

ћехан≥зм мутац≥й, ¤к тверд¤ть неодарв≥н≥сти, Ї першим чинником еволюц≥њ вид≥в. ¬≥н маЇ забезпечувати по¤ву певноњ переваги мутованого орган≥зму над рештою особин. “ака перевага виражаЇтьс¤, наприклад, у вигл¤д≥ нового корисного органу чи внутр≥шньоњ системи або пол≥пшенн≥ ¤кихось характеристик. ѓњ на¤вн≥сть Ї передумовою подальшого закр≥пленн¤ мутац≥њ:  УвдалоФ мутована тварина маЇ б≥льше шанс≥в прожити довше ≥нших, породити б≥льше д≥тей ≥ розширити свою УмутагеннуФ присутн≥сть у генофонд≥ виду/роду. ” мутац≥¤х Ч все дл¤ неодарв≥н≥зму:  ¤кщо цей механ≥зм не д≥Ївий, тод≥ зникаЇ джерело по¤ви нових характеристик, ≥ природний доб≥р Уне матиме, що добиратиФ.

ћутац≥¤ Ц це в≥дхиленн¤ в≥д норми у будов≥ ƒЌ . ¬она носить випадковий характер. ƒжерелом мутац≥й може бути ротац≥¤, зам≥на на ≥ншу або вириванн¤ певноњ д≥л¤нки ƒЌ . ћожлив≥ причини:  рад≥ац≥¤, недосконал≥сть самого механ≥зму дупл≥кац≥њ ƒЌ  ≥, можливо, втручанн¤ в≥рус≥в, х≥м≥њ та ≥н. ћехан≥зм дупл≥кац≥њ ƒЌ  при д≥ленн≥ кл≥тини дуже над≥йний, тому дл¤ людини, наприклад, частота мутац≥й не перевищуЇ 10^-10 (одна на 10 млрд. д≥лень)[46].

јби мутац≥¤ позначилас¤ на нащадках, необх≥дно, щоб мутувала статева кл≥тина ≥ саме та, що в≥зьме участь у зачатт≥ (окр≥м однокл≥тинних та гермафродит≥в.) —татевих кл≥тин в орган≥зм≥ на 6-10 пор¤дк≥в менше, н≥ж звичайних. «начить, ≥мов≥рн≥сть УспадковоњФ мутац≥њ складаЇ менше10^-16-10^-20.

ћутац≥¤, тобто, помилка в генетичному код≥ дуже загрозлива дл¤ житт¤:  99,98% УспадковихФ мутац≥й патолог≥чн≥.

ƒос≥ н≥кому не вдалос¤ продемонструвати пол≥пшенн¤ параметр≥в орган≥зму внасл≥док мутац≥й. Уƒобро¤к≥сн≥стьФ мутац≥й або њх спри¤тлив≥сть, стала просто немислимою, п≥сл¤ того, ¤к ученим вдалос¤ досл≥дити структуру молекули ƒЌ  за допомогою електронного м≥кроскопа. —кладн≥сть ≥ довершен≥сть структури ƒЌ /–Ќ -системи вражаЇ. ”чен≥ ще й дос≥ неспроможн≥ розкодувати њњ та зТ¤сувати, ¤ким чином ц¤ молекула керуЇ процесом побудови живого орган≥зму з одн≥Їњ Їдиноњ кл≥тини та у ¤кий спос≥б у нењ закладено алгоритми подальшого функц≥онуванн¤ орган≥зму. як вважаЇтьс¤, ц¤ екстра м≥н≥атюрна дискета м≥стить у соб≥ повну ≥нформац≥ю про будову та роботу  мозку ≥ нервовоњ системи.

¬ажко у¤вити соб≥, що така в≥дносно проста конструкц≥¤ ¤к телев≥зор, могла б пол≥пшити своњ робоч≥ характеристики внасл≥док удар≥в, струшуванн¤ чи сл≥поњ перестановки м≥сц¤ми електронних функц≥ональних компонент ≥ блок≥в. ѕогот≥в незграбною вигл¤даЇ ц¤ думка щодо в сотн≥ м≥ль¤рд≥в раз≥в складн≥шоњ конструкц≥њ Ч коду ƒЌ . ћутац≥њ Ї згубною втратою ц≥нного коду.

јле вир≥шальною у питанн≥ про позитивн≥сть мутац≥й, все-таки, залишаЇтьс¤ елементарна статистика випадк≥в мутац≥њ:  жодна мутац≥¤ н≥коли не призводила до повноц≥нного пол≥пшенн¤ життЇвих параметр≥в орган≥зму. ¬край р≥дк≥сн≥ випадки мутац≥њ, що не викликають однозначноњ патолог≥њ, Ї дуже сумн≥вними в план≥ хоча б потенц≥йноњ спри¤тливост≥: 

У...ћаса доказ≥в показуЇ, що вс≥ або майже вс≥ в≥дом≥ мутац≥њ Ї безпомилково патолог≥чними, а малочисельна решта дуже сумн≥вна.Ф [≈ксперт ћакƒж≥л≥вського ун≥верситету, еволюц≥он≥ст  . ћарт≥н]^[47]

¬иди живих орган≥зм≥в звод¤тьс¤ до коду, до свого генофонду. Ќеодарв≥н≥сти над≥л¤ють цей код вбудованою здатн≥стю видозм≥нювати себе у напр¤мку узгодженн¤ з навколишн≥ми умовами (Уадаптац≥йна здатн≥стьФ):

Уƒарв≥н був першим, хто д≥йшов висновку про те, що орган≥чне розмањтт¤ Ї в≥дпов≥ддю живоњ матер≥њ на розмањтт¤ умов навколишнього середовища на наш≥й планет≥. јдаптац≥йна здатн≥сть орган≥зм≥в до навколишн≥х умов Ї вражаючою.Ф^[48]

Уякби навколишнЇ середовище було абсолютно незм≥нним, можна було б у¤вити соб≥ формуванн¤ ≥деальних генотип≥в, кожен з ¤ких був би досконало адаптованим до певноњ н≥ши у навколишньому середовищ≥. ” такому статичному св≥т≥ еволюц≥¤ виконала б свою задачу й зупинилас¤ б; знищенн¤ мутац≥йного процесу стало б останн≥м вдосконаленн¤м.Ф^[49]

Ќезначна й ф≥ксована к≥льк≥сть приклад≥в Уадаптац≥йноњ здатност≥Ф тварин вс¤кчас згадуЇтьс¤ еволюц≥он≥стами на п≥дтвердженн¤ д≥Ївост≥ механ≥зму мутац≥й:

УЌеодарв≥н≥стськ≥ п≥дручники з еволюц≥њ продовжують цитувати т≥ ж сам≥ пор≥вн¤но нечисленн≥ приклади:  промисловий мелан≥зм [в≥дсутн≥сть п≥гментац≥йного ферменту], серповидно-кл≥тинна анем≥¤, оп≥р до ƒƒ“.Ф^[50]

¬они кажуть, що бактер≥њ Уадаптувалис¤Ф до антиб≥отик≥в, а комахи-шк≥дники Упристосувалис¤Ф до отрути. ѕовн≥ше розум≥нн¤ коду ƒЌ  поставило п≥д великий сумн≥в, що маЇ м≥сце ¤кась адаптац≥¤. ѕрактично в ус≥х випадках, п≥д впливом суворих зовн≥шн≥х фактор≥в (штучний або природний доб≥р) просто в≥дбуваЇтьс¤ поширенн¤ дом≥нантноњ позиц≥њ ген≥в, вже присутн≥х у генофонд≥:  ¤кщо певною отрутою знищили всю попул¤ц≥ю комах, за вин¤тком к≥лькох ст≥йких, то в≥д цих к≥лькох зТ¤вл¤Їтьс¤ нова попул¤ц≥¤, ст≥йка до ц≥Їњ отрути завд¤ки ст≥йкост≥ своњх батьк≥в. √ен Уст≥йкост≥Ф до конкретноњ отрути не Ї новим. ѕросто ран≥ше в≥н був у дом≥нантн≥й позиц≥њ лише у незначноњ частини особин попул¤ц≥њ.

” випадку бактер≥й заф≥ксовано ¤вище мутац≥йного подвоЇнн¤ ген≥в Ч при цьому бактер≥¤ може зб≥льшити УвипускФ певного продукту своЇњ життЇд≥¤льност≥. якщо це ¤вище д≥йсно Ї мутац≥Їю (а не чимось запланованим у сам≥й ƒЌ ), то це Їдиний випадок Успри¤тливост≥Ф мутац≥й. Ќового коду при цьому не УдописуЇтьс¤Ф, а лише повторюЇтьс¤ д≥л¤нка на¤вного.

«г≥дно останн≥х даних, ¤вище обм≥ну генами Ї значно поширен≥шим серед бактер≥й, н≥ж це вважалос¤ дос≥. јле це стосуЇтьс¤ лише однокл≥тинних орган≥зм≥в. ¬≥дпов≥д≥ на питанн¤ про по¤ву нового коду в ƒЌ  багатокл≥тинних ц¤ обставина не даЇ.

ѕитанн¤ ж пол¤гаЇ ось у чому Ч чи достатньо таких м≥зерних мутац≥йних Удос¤гненьФ дл¤ д≥Ївост≥ механ≥зму мутац≥й, дл¤ адекватного по¤сненн¤ утворенн¤ нових орган≥в? Ѕ≥олог ћ.-¬. ’о ≥ математик ѕ. —ондерс кажуть про це так:

У”се це пор≥вн¤но мал≥ еволюц≥йн≥ зм≥ни... —правжнЇ питанн¤, однак, Ч ≥ в ньому все основне дл¤ за¤ви про достатн≥сть Ч пол¤гаЇ у тому, чи може вс¤ еволюц≥¤ бути по¤снена ¤к екстрапол¤ц≥¤ цих приклад≥в, тобто, ¤к викликана природним добором та багатьма випадковими вар≥ац≥¤ми? „и Ї еволюц≥¤ н≥чим б≥льше, ¤к промисловим мелан≥змом, т≥льки в б≥льших масштабах? ” цьому Ч вир≥шальному питанн≥ Ч не ≥снуЇ доказ≥в на користь синтетичноњ [еволюц≥йноњ] теор≥њ.Ф^[51]

якщо при мутац≥¤х в ƒЌ  не додаЇтьс¤ нового коду, тод≥ важко зрозум≥ти, на п≥дстав≥ чого могла б зТ¤витис¤ нова корисна структура. „ерез це дуже сумн≥вно, щоб мутац≥њ були спроможн≥ хоча б на початков≥ етапи корисних структур.

”¤в≥мо, все ж, що внасл≥док мутац≥њ ƒЌ  почала зТ¤вл¤тис¤ нова корисна структура у вигл¤д≥ 1% нового органу. ≤мов≥рн≥сть, що мутац≥¤ не патолог≥чна становить менше 2 на 10 тис¤ч. якщо УпощастилоФ не Умертвонародитис¤Ф, то, зважаючи на нульову функц≥ональн≥сть недоробленого органу, тварина не матиме переваги, й новий ген не розширюватиме своЇњ присутност≥ у генофонд≥ попул¤ц≥њ. Ќаступна ж мутац≥¤, ¤кщо ≥ станетьс¤ коли-небудь у 100-му покол≥нн≥ з нащадком-мутантом, то практично неймов≥рно, щоб вона була Уу тому ж самому м≥сц≥ ≥ дол≥пила до зародкового органу ще шматочок розм≥ром в 1%Ф. ј треба, щоб так≥ Увлученн¤ в ¤блучкоФ повторилис¤ 100 раз≥в (в реальност≥ значно б≥льше)! ќсь ¤к про це каже екс-президент ‘ранцузькоњ академ≥њ наук, еволюц≥он≥ст ѕ. √расé:

Уяк би багато њх не було, Ч мутац≥њ не продукують н≥¤коњ еволюц≥њ. ... ¬часна по¤ва мутац≥й, ¤к≥ б дозвол¤ли тваринам ≥ рослинам задовольнити своњ потреби, вигл¤даЇ нев≥рог≥дною. ”т≥м, теор≥¤ ƒарв≥на вимагаЇ ще б≥льшого:  одн≥й рослин≥ чи одн≥й тварин≥ потр≥бно було б тис¤ч≥ й тис¤ч≥ вдалих, вчасних под≥й. ќтже, чудеса стали б правилом:  в≥дбувалис¤ б под≥њ безмежно малоњ ≥мов≥рност≥.Ф[52]

≤ншими словами, виникненн¤ нового органу або новоњ системи в орган≥зм≥ не може в≥дбуватис¤ стрибкопод≥бно, за одну г≥гантську макромутац≥ю, так би мовити. “ак≥ реч≥ ¤к око, або вухо, або крила мус¤ть (зг≥дно г≥потези) виникати поступово. “обто, у випадку, наприклад, ока, спочатку повинна утворитис¤ певна Усв≥тлочутлива кул¤Ф або дв≥; пот≥м, нервов≥ зак≥нченн¤ повинн≥ УпроростиФ до цих куль; пот≥м Ч утворитис¤ в≥дпов≥дний анал≥тичний апарат у мозку. јле, жоден ≥з цих пром≥жних мутац≥йних етап≥в не надаЇ орган≥змов≥ жодноњ переваги над родичами, доки не буде сформовано функц≥онально завершений, працездатний орган. яка користь в≥д 10% крила?, або в≥д 1% маскувального кольору? Ќе забуваймо, що на¤вн≥сть адаптац≥йноњ переваги мутованоњ структури Ї передумовою подальшого закр≥пленн¤ мутац≥њ. Уѕром≥жн≥Ф мутац≥йн≥ стад≥њ, скор≥ше за все, нестимуть дл¤ ≥ндив≥да згубний характер, в≥н стане легшою здобиччю:

У...≤снують так≥ характеристики рослин ≥ тварин, поступову по¤ву ¤ких важко у¤вити соб≥;  адаптац≥йну ц≥нн≥сть завершеноњ структури видно легко, але пром≥жн≥ етапи вигл¤дають зовс≥м некорисними або й шк≥дливими. яка користь, наприклад, в≥д л≥нзи в оц≥, ¤кщо вона не працюЇ? ћати розлагоджену л≥нзу може бути г≥ршим, ан≥ж не мати жодноњ...Ф [ѕров≥дний палеонтолог Ѕританського музею ≥стор≥њ природи,  еволюц≥он≥ст  . ѕaтерсон][53]

У¬и не можете л≥тати з 2% крила або отримати багато захисту в≥д м≥зерноњ схожост≥ з потенц≥йно маскуючою деталлю рослини. як, ≥ншими словами, може природний доб≥р по¤снити початков≥ етапи структур, ¤к≥ можуть використовуватис¤ лише (¤к ми сьогодн≥ њх бачимо) у значно досконал≥ших формах? ...ќдна складн≥сть стоњть високо над рештою Ч д≥лема початкових етап≥в. ¬≥дтод≥ ¤к ћ≥варт [сучасник ƒарв≥на] першим вказав на цю проблему, такою вона й лишаЇтьс¤ до цього дн¤.Ф [¬≥домий палеонтолог з √арвардського ун≥верситету, еволюц≥он≥ст —. √оуд][54]

ѕроблема Упочаткових етап≥вФ залишаЇтьс¤ нездоланною перешкодою в еволюц≥йн≥й модел≥.

ћодель мутац≥й у Унайпрост≥шомуФ вар≥ант≥

–озгл¤ньмо тепер Унайпрост≥ш≥Ф орган≥зми Ч однокл≥тинн≥.  ишкова паличка (Escherichia coli), факультативно анаеробна бактер≥¤, Ї важливою складовою м≥крофлори ссавц≥в, переробл¤ючи глюкозу на кислоту. ¬она маЇ у своЇму розпор¤дженн≥ 6 маленьких електромоторчик≥в. ќпис та техн≥чн≥ характеристики одного такого моторчика:

Уќдин такий мотор маЇ довжину 30 нм [1 нм = 10^-7 см]... як ≥ вс¤кий електромотор, в≥н маЇ п≥дшипник, статор та ротор. …ого вмонтовано в обидв≥ сус≥дн≥ мембрани бактер≥њ. ¬≥сь мотора розташована перпендикул¤рно до поверхн≥ мембрани та звТ¤зана з≥гнутою муфтою з≥ штопоропод≥бним джгутиком завдовжки 7 мкм [1 мкм = 1000 нм], ¤кий виконуЇ функц≥ю гребного гвинта. ¬нутр≥шн¤ мембрана ¤вл¤Ї собою д≥електрик конденсатора, ¤кий зовн≥ зар¤джений позитивно, а всередин≥ Ч негативно. ѕротони (Ќ⁺-≥они) проход¤ть кр≥зь мотор до середини й за допомогою електричних сил рухають його. ћотор може обертатис¤ ¤к вперед, так ≥ назад, а в окрем≥ моменти с¤гати швидкост≥ 100 оберт≥в на секунду. ...  ол≥бактер≥њ здатн≥ до хемотаксису:  вони можуть активно пливти до м≥сць п≥двищеноњ концентрац≥њ живильних речовин та навпаки, активно в≥ддал¤тис¤ в≥д м≥сць накопиченн¤ шк≥дливих речовин. ÷е зд≥йснюЇтьс¤ завд¤ки дуже витончен≥й систем≥ нав≥гац≥њ, ¤ка направл¤Ї сигнали шести моторам.Ф[55]

як сл≥пими мутац≥¤ми можна по¤снити поступове утворенн¤ такоњ складноњ системи? якщо зТ¤витьс¤ ротор, то ¤ка в≥д нього користь без статора? якщо нав≥ть самоутворитьс¤ вс¤ руш≥йна система, то вона не керована, доки не самовиникне система нав≥гац≥њ. “акою розпачливою Ї ситуац≥¤ з однокл≥тинними, Ч ¤кою ж тод≥ вона Ї з багатокл≥тинними?!

ƒва типи кл≥тин та система розмноженн¤

 л≥тини нашого орган≥зму розпод≥лен≥ на два типи:  звичайн≥ та статев≥. ¬они в≥др≥зн¤ютьс¤ числом хромосом:  у перших њх удв≥ч≥ б≥льше (2ЈN), н≥ж в останн≥х (N). як м≥г в≥дбутис¤ розпод≥л кл≥тин орган≥зму на звичайн≥ та статев≥? јле це ще не все:  ус≥ звичайн≥ кл≥тини мають однакову за структурою ƒЌ , а вс≥ статев≥ Ч р≥зну. ÷е означаЇ, що при обТЇднанн≥ двох статевих кл≥тин батьк≥в утворюЇтьс¤ зародок ≥з новою неповторною комб≥нац≥Їю т≥лесних характеристик. —еред дерев не знайти жодного ≥дентичного за структурою г≥лок Ч la diversité germinale est immense![56]

Уѕерем≥шуванн¤Ф генетичного матер≥алу базуЇтьс¤ на розпаданн≥ ƒЌ  на окрем≥ хромосоми та наступному збиранн≥ њх в одне ц≥ле. ћолекула, ¤ка Уум≥ЇФ розпадатис¤ та через потр≥бний час збиратис¤ Ч це диво! як, п≥д впливом чого м≥г виникнути такий складний механ≥зм, основне призначенн¤ ¤кого пол¤гаЇ у диверсиф≥кац≥њ т≥лесних параметр≥в нащадк≥в? Ќевже автором цього Ї мудра мутац≥¤, ¤ка дбаЇ про те, щоб ус≥ ми були несхож≥? ƒл¤ мутац≥њ було б досить нашоњ одноман≥тност≥ та ун≥формност≥.

ѕро Уформу-морфуФ та симетр≥ю

ћорфолог≥¤ тварин великою м≥рою симетрична. ѕередовс≥м, це стосуЇтьс¤ зовн≥шнього р≥вн¤, значно менше Ч внутр≥шнього.

«гадаймо людську руку:  симетрично в≥д правиц≥ знаходитьс¤ л≥виц¤, Ч практично повн≥стю ≥дентична. “очна симетричн≥сть. јле це зовн≥шньо. ¬нутр≥шнЇ розташуванн¤ кровоносних судин, малюнок долон≥ тощо, в кожноњ з рук уже р≥зн≥. “а й морфолог≥чна симетр≥¤ на внутр≥шньому р≥вн≥ втрачаЇтьс¤:  напроти великого пальц¤ Ч маленький м≥зинець. ўодо ч≥ткоњ зовн≥шньоњ симетр≥њ виникаЇ запитанн¤ щодо мутац≥й:  ¤кби сер≥¤ мутац≥й ≥ спромоглас¤ витворити одну руку, то ≥ншу руку вона не могла витворити точно напроти першоњ Ч мутац≥¤ ж д≥Ї УнапомацкиФ. ƒруга рука розм≥стилас¤ б трохи косо, 3 см нижче чи 2 см Узадн≥шеФ:  функц≥ональн≥сть руки була б при цьому ц≥лком задов≥льною, перевага дворукоњ ≥стоти над однорукими була б безсумн≥вною, тобто новий орган Уприживс¤ бФ.  р≥м того, чому на друг≥й руц≥ маЇ зТ¤витис¤ саме 5 пальц≥в, а не 6? Ч ўо, в шестипалоњ кист≥ г≥рший захват? ≤ чому на правому передпл≥чч≥ саме рука, а не довгий хв≥ст? Ч јдже давн≥м люд¤м ¤к скотар¤м так часто потр≥бен був бат≥г п≥д рукою:  от ≥ був би хв≥ст-бат≥г-аркан-хобот Узавжди п≥д рукоюФ! ј чому н≥с розташовано по центру обличч¤? Ч ўо, при нецентральному розташуванн≥ г≥рше б в≥дчувалис¤ запахи? ≤ чому носов≥ не зроблено пару (¤к у випадку очей, щ≥к чи н≥здр≥в)? Ч Ќ≥хто ж не проти Устереонюханн¤Ф. ј може хтось думаЇ, що мутац≥¤ не сл≥па, тобто розумна?

—иметричн≥сть Ї гармон≥Їю, красою. ≤ те, що симетричн≥сть орган≥зм≥в Ї лише зовн≥шньою, означаЇ, що автор орган≥зм≥в п≥клувавс¤ про њхню миловидн≥сть. ¬ажко у¤вити соб≥ сл≥п≥ мутац≥њ в рол≥ такого автора.
 

 ровоносна система

¬≥зьм≥ть ≥ще кровоносну систему. ¬≥д серц¤ йдуть довг≥ в≥тт¤ судин. «агальна довжина њх в одн≥й людин≥ майже втрич≥ перевищуЇ периметр земноњ кул≥. јртер≥њ в≥днос¤ть в≥д серц¤ св≥жу збагачену кров, вени принос¤ть зб≥днену. ѕрокачу-вати щосекунди 60‑90 мл р≥дини кр≥зь мереживо кровоносних судин не в змоз≥ н≥¤ка помпа. Ч ј цього й не потр≥бно завд¤ки особлив≥й будов≥ системи:  серце створюЇ невеличку р≥зницю тиску м≥ж артер≥¤ми та венами, а кап≥л¤ри, що розташовуютьс¤ м≥ж ними, завд¤ки кап≥л¤рному ефекту (д≥аметр к≥лька м≥крометр≥в), сам≥ беруть необх≥дну к≥льк≥сть артер≥альноњ кров≥ та в≥ддають њњ до вен.  ап≥л¤рн≥ ст≥нки прозор≥, тому кожна кл≥тинка завжди маЇ необмежений резервуар живильних речовин. ѕрокласти до кожноњ д≥л¤нки т≥ла св≥й акведук Ч невже це робота мутац≥й? ј потр≥бно ще керувати судинним тиском!.. (Ќай¤скрав≥ше важлив≥сть останнього видно у випадку жирафи:  ¤кби не миттЇве спрацюванн¤ системи клапан≥в, судинний тиск просто роз≥рвав би жираф≥ голову при стр≥мкому опусканн≥ голови.)

Ќервова система

ј така р≥ч, ¤к нервова система, мозок Ч невже це теж продукт мутац≥й? “од≥ значить ≥ св≥дом≥сть Ч продукт мутац≥й?

ўе «енон ≈лейський (490-430 до н.е.) та ƒемокрит (460-371 до н.е.) принципово розмежували чуттЇве й розсудкове (анал≥тичне). јле, попри на¤вну принципову р≥зницю, природа њх схожа, бо анал≥тичне в глибин≥ нагадуЇ свого роду чуттЇве. —в≥дом≥сть базуЇтьс¤, з одного боку, на системах чутт¤ ≥, ¤к њхн≥й насл≥док, емоц≥¤х. « ≥ншого боку, вона спираЇтьс¤ на внутр≥шнЇ Убаченн¤Ф (анал≥з, синтез, спостереженн¤, абстрагуванн¤, розп≥знаванн¤ категор≥й, ≥дентиф≥кац≥¤ в≥дношенн¤ тощо), ¤ке теж можна назвати своЇр≥дним чутт¤м:  ми в≥дчуваЇмо, що один предмет б≥льший в≥д ≥ншого, що одна ¤к≥сть/м≥ра вища за ≥ншу тощо.

–озумове й чуттЇве т≥сно переплетен≥ у св≥домост≥. Ќав≥ть ≥нтуњц≥¤ Ч х≥ба це теж не своЇр≥дне чутт¤, не розп≥знаванн¤/в≥дчуванн¤ найглибинн≥ших принцип≥в ≥ (мета)образ≥в? —в≥дом≥сть Ї Їдиним ц≥лим, Ч приймачем, налаштованим на детектуванн¤/розп≥знаванн¤ ус≥х момент≥в д≥йсност≥, розп≥знаванн¤ д≥йсност≥ ¤к ц≥ле. ќдн≥ д≥л¤нки св≥домост≥ розп≥знають груб≥ш≥ моменти (УзнакиФ) д≥йсност≥, ≥нш≥ Ч б≥льш витончен≥. ѕричому, вищ≥ каскади приймають на вх≥д Упервинно-оброблен≥ знакиФ з виходу нижчих каскад≥в, видаючи складн≥ш≥ У(мета)знакиФ. ќтже, Ї розпод≥л образ≥в/знак≥в на Узовн≥шн≥Ф та Увнутр≥шн≥Ф (за джерелом походженн¤). „утт¤ прим≥тивних Уобраз≥вФ, ¤к-от тепле/холодне, та Учутт¤Ф найвищих абстракц≥й, ¤к-от справедливе/несправедливе, принципово под≥бн≥. –озпод≥л Їдиного ц≥лого на чуттЇве, розсудкове й ≥нтуњтивне Ї досить умовним.

ясна р≥ч, Уанал≥тичне чутт¤Ф не Ї звичним чутт¤м. ѕри Убаченн≥Ф св≥дом≥сть оперуЇ образами та ситуац≥¤ми[57], Ч ≥ р≥шенн¤ отримуЇтьс¤ так само у вигл¤д≥ образу або ситуац≥њ. якщо б≥т Ї одиницею УкомпТютерноњ/техн≥чноњФ ≥нформац≥њ, то одиницею УприродноњФ ≥нформац≥њ Ї елементарний образ/знак, м≥н≥мальна одиниц¤ Уситуац≥йноњ ≥нформативност≥Ф.

јнал≥тична частина мозку та компТютер багато в чому схож≥ м≥ж собою. –≥зниц¤ м≥ж ними пол¤гаЇ у кардинальн≥й в≥дм≥нност≥ засадничих механ≥зм≥в та алгоритм≥в. ћозок обробл¤Ї Уза один тактФ к≥лька образ≥в, ц≥лу ситуац≥ю, а компТютер Ч усього к≥лька б≥т≥в, пару чисел[58]. « компТютером усе значно прим≥тивн≥ше, н≥ж могло здаватис¤:  елементна база арифметико-лог≥чного блоку м≥кропроцесора може складатис¤ всього з двох функц≥ональних елемент≥в У≥-н≥Ф / Уабо-н≥Ф, а вс≥ операц≥њ над числами Ч зведен≥ до операц≥й лог≥чного складанн¤, лог≥чного в≥дн≥манн¤ та ≥нверс≥њ. ¬ раз≥ ж мозку, анал≥тичн≥ процеси так тонко захован≥ та наст≥льки далек≥ в≥д усього в≥домого, що нав≥ть п≥дступитис¤ до себе не дають. як в≥дбуваЇтьс¤ оперуванн¤ образами та ¤к Усаме собоюФ отримуЇтьс¤ р≥шенн¤ ситуац≥й Ч то велика таЇмниц¤, надскладний алгоритм.

ѕсих≥ка й св≥дом≥сть Ч ц≥лий окремий ¬сесв≥т ≥з псих≥чними станами, категор≥¤ми, пон¤тт¤ми, бажанн¤ми, ц≥л¤ми та ≥де¤ми. ўо таке я? ’то коли бачив власне я? як його соб≥ у¤вити? ¬ажк≥сть дл¤ нашоњ св≥домост≥ питанн¤ про УформуФ та Ум≥сцезнаходженн¤Ф самоњ себе Ї величезним парадоксом, ¤кий св≥дчить про надзвичайну складн≥сть устрою. … очевидно, Ч невипадкового устрою. ј що таке сон? ≤стотного прогресу в под≥бних роздумах не видно. Ч “ак≥ складн≥ мозков≥ процеси!

ѕсихологи з нейроф≥з≥ологами тупцюють на м≥сц≥ у розум≥нн≥ Умехан≥зму чутт¤Ф, так само ¤к ф≥зики Ч у розум≥нн≥ Уструктури пол¤Ф. (ћожна лише посп≥вчувати, адже це найфундаментальн≥ш≥ реч≥ у в≥дпов≥дних галуз¤х.) Ч Ќаст≥льки складний устр≥й людського ≥нтелекту!

“е, що тварини мають менший мозок, не означаЇ слабк≥сть њхнього мозку. ѕросто у кожного сво¤ Успец≥ал≥зац≥¤Ф. ўука Ч Увисококласний фах≥вецьФ щодо карас≥в, а зайц≥ Ч Умайстри екстра класуФ щодо б≥гу на складн≥й м≥сцевост≥. ѕавук (чи можна розглед≥ти його маленький мозок?) дуже добре ум≥Ї плести павутинн¤ та УчергуватиФ на ньому. ј дл¤ опису колективно-координованих ум≥нь бдж≥л та мурашок просто не вистачить м≥сц¤. ѕовноц≥нного пон¤ттЇвого мисленн¤ тварини не мають, але вони здатн≥ до вс≥х ≥нших тип≥в мисленн¤:

У≤ чуттЇво-образне, ≥ техн≥чне мисленн¤, очевидно на¤вн≥ й у вищих тварин (мавп, собак, кот≥в, дельф≥н≥в тощо). ƒоведено, що вищ≥ тварини користуютьс¤ вс≥ма в≥домими звичайн≥й (тобто формальн≥й) лог≥ц≥ методами Ч дедукц≥Їю, ≥ндукц≥Їю, синтезом, анал≥зом, експериментом, абстрагуванн¤м тощо Ч аж до утворенн¤ родових пон¤ть, тобто вс≥ма тими методами, ¤к≥ використовуЇ людина.Ф[59]

”с≥ тварини народжуютьс¤ чогось УнавченимиФ або готовими до усп≥шного опануванн¤ певноњ УнаукиФ. ¬они вс≥ багато чого знають та вм≥ють. јле Ч т≥льки те, що њм призначено. ћавпа, скаж≥мо, н≥коли не заговорить, бо њй не дано в≥дпов≥дноњ мовленнЇвоњ д≥л¤нки мозку. ¬она може зрозум≥ти зовн≥шнЇ слово (≥нод≥ нав≥ть реченн¤), але сама не зможе скласти реченн¤ Ч дл¤ нењ недос¤жн≥ пон¤тт¤ синтаксис та граматика. “ак само й з Умовленн¤мФ папуги.

Ќевже складн≥сть мозку Ї продуктом мутац≥й? ј кровоносною й нервовою системами далеко не вичерпуЇтьс¤ перел≥к систем орган≥зму. ≤ вс≥ вони працюють дуже злагоджено:  та ж кровоносна система т≥сно сп≥впрацюЇ з дихальною, ендокринною, л≥мфатичною[60], травною ≥, ¤сна р≥ч, нервовою системами.

—проби узгодити дарв≥н≥зм з даними палеонтолог≥њ

“еор≥¤ ƒарв≥на Ї теор≥Їю поступовост≥, градуал≥змом. √радуал≥зм постулюЇ накопиченн¤ багатьох пор≥вн¤но малих т≥лесних зм≥н у такий спос≥б, що в результат≥ утворюЇтьс¤ нова корисна структура (орган чи система). √радуал≥зм Ч це г≥потеза поступовост≥ розвитку нових структур невеличкими кроками.

ѕроте, з огл¤ду на надзвичайну обмежен≥сть колекц≥њ вимерлих вид≥в, ¤к≥ можна було б розгл¤дати ¤к пром≥жн≥ м≥жвидов≥ ланки, багатьом палеонтологам 1950^х-60^х рок≥в стало ¤сно, що градуал≥зм вичерпав себе, ¤к такий, що не п≥дтверджуЇтьс¤ фактами. ƒл¤ теор≥њ ƒарв≥на настав критичний момент:  зд≥йснивс¤ найг≥рший сценар≥й щодо п≥дтвердженн¤ г≥потези поступового розвитку вид≥в в≥д Їдиного предка Ч не було ви¤влено жодноњ переконливоњ пром≥жноњ форми.

¬≥дпов≥ддю матер≥ал≥ст≥в на питанн¤ про механ≥зм видовоњ еволюц≥њ стала концепц≥¤ пунктуал≥зму, зг≥дно ¤коњ утворенн¤ нових вид≥в в≥дбуваЇтьс¤ не прот¤гом багатьох м≥льйон≥в рок≥в, а у значно стисл≥ш≥ терм≥ни Ч в≥д тис¤ч≥ до к≥лькох дес¤тк≥в тис¤ч рок≥в, що Ї лише точкою/пунктом на тл≥ сотень м≥льйон≥в рок≥в. јмериканськ≥ палеонтологи —. √оуд та Ќ. ≈лдридж запропонували цю концепц≥ю у 1972 роц≥ та назвали њњ теор≥Їю стрибкопод≥бноњ р≥вноваги. «а стрибкопод≥бним формуванн¤м новоњ корисноњ структури, а отже, нового виду, сл≥дуЇ пор≥вн¤но довгий стац≥онарний пер≥од. ƒал≥ стрибком утворюЇтьс¤ новий вид, за ним знову тривала р≥вновага, ≥ так дал≥. ≈волюц≥¤ вид≥в у ц≥й г≥потез≥ б≥льше под≥бна до руху вгору сходинками, ан≥ж угору вздовж нахиленоњ площини. “им, що тривал≥сть стрибка Ї малою, пор≥вн¤но ≥з тривал≥стю стац≥онарного стану, можна по¤снити дотепер≥шню в≥дсутн≥сть серед скамТ¤н≥лостей ч≥тких ф≥логенетичних л≥н≥й:  Ућалочисельн≥ пром≥жн≥ форми, Ч вони ¤к той крихкий м≥сточок в≥д виду до виду, що впав у пр≥рву часу ≥ там безнад≥йно загубивс¤Ф.

јвтори ц≥Їњ п≥дкорегованоњ теор≥њ ƒарв≥на припускають, що при ≥зол¤ц≥њ окремоњ перифер≥йноњ попул¤ц≥њ певного виду, в н≥й може спонтанно в≥дбутис¤ порушенн¤ р≥вноваги, наприклад, внасл≥док суттЇвоњ зм≥ни зовн≥шн≥х умов, що Ї достатн≥м дл¤ пор≥вн¤но швидкоњ Уадаптац≥њФ орган≥зм≥в до нових умов. ƒжерелом Уадаптац≥њФ, тобто руш≥йною силою розвитку нових корисних структур, бачатьс¤ мутац≥њ.

ѕроте, ¤к було показано вище, механ≥зм мутац≥й не Ї д≥Ївим ан≥ у стисл≥ терм≥ни, ан≥ прот¤гом м≥льйон≥в рок≥в, бо не м≥стить по¤сненн¤ закр≥пленн¤ пром≥жних мутац≥йних етап≥в. ћутац≥њ ж без пром≥жних етап≥в, при ¤ких за одну мутац≥ю зТ¤вл¤Їтьс¤, наприклад, ц≥ла система слуху або нюху, тобто макромутац≥њ, Ї б≥льш н≥ж сумн≥вними. ѕокажемо це такими розрахунками.

≤мов≥рн≥сть вдалоњ перестановки елемент≥в ƒЌ  Умакромутац≥йногоФ масштабу Ї пор≥вн¤ною з ≥мов≥рн≥стю новоњ самозб≥рки ƒЌ  (10^‑40000, див. розд≥л 1.2). Ќехай нав≥ть вона буде у 10000000000 раз≥в спри¤тлив≥шою/б≥льшою, тобто 10^‑39990. ƒл¤ оц≥нки реал≥стичност≥ по¤ви конкретноњ комб≥нац≥њ треба визначити частоту по¤ви нових комб≥нац≥й. як уже згадувалос¤, темп спадковоњ мутац≥њ (по¤ва спадковоњ Умуто-комб≥нац≥њФ ƒЌ ) складаЇ менше одиниц≥ на м≥льйон новонароджених. ¬≥зьмемо, що в попул¤ц≥њ щодн¤ народжуЇтьс¤ м≥льйон особин, тод≥ частота по¤ви мутант≥в на день складатиме менше 1 (менше 10^‑6 Ј 10⁶). «начить, дл¤ по¤ви одн≥Їњ вдалоњ макромутац≥њ потр≥бно 10³⁹⁹⁹⁰ дн≥в або 10^39987,4 рок≥в (дл¤ пор≥вн¤нн¤, сто м≥ль¤рд≥в рок≥в записуЇтьс¤ цифрою 10¹¹). ѕо¤ва хоча б одн≥Їњ новоњ корисноњ структури в одн≥й попул¤ц≥њ за 100 м≥ль¤рд≥в рок≥в Ї под≥Їю математично неймов≥рною (10^‑39976,4). ј за 10 тис. рок≥в, ¤ких вимагаЇ пунктуал≥зм, Ч ще б≥льш неймов≥рною (10^‑39983,4).

« одного боку, дл¤ м≥кромутац≥й немаЇ механ≥зму њхнього закр≥пленн¤, а з ≥ншого, макромутац≥њ Ї под≥¤ми безм≥рно малоймов≥рними. Ќ≥ м≥кро-, н≥ макромутац≥њ не продукують нових корисних структур.

“аким чином, механ≥зм мутац≥й не забезпечуЇ теоретичного по¤сненн¤ виникненн¤ корисних структур, не Ї лог≥чним на фон≥ р≥вн¤ складност≥ коду ƒЌ , та його д≥Їв≥сть не п≥дтверджуЇтьс¤ мутац≥йними експериментами.

ћехан≥зм мутац≥й, отже, не Ї д≥Ївим.
 

ѕриродний доб≥р

ќкр≥м мутац≥й ≥ природного добору, у Уформул≥ еволюц≥њФ ф≥гурують ще так≥ фактори, ¤к статеве в≥дтворенн¤, генетичний дрейф, географ≥чна ≥зол¤ц≥¤ та, у випадку людини, соц≥альне регулюванн¤ шлюбу[61]. јле њх вагою можна знехтувати у пор≥вн¤нн≥ з двома головними (мутац≥њ ≥ природний доб≥р).

«а еволюц≥йною схемою, природний доб≥р вступаЇ в д≥ю п≥сл¤ механ≥зму мутац≥й. ¬≥н не д≥Ївий сам по соб≥ Ч це визнав у 6^му виданн≥ сам ƒарв≥н. ѕриродний доб≥р мусить п≥дхоплювати УвдалоФ трансформований ген та виводити його в л≥дери, дедал≥ зб≥льшуючи число орган≥зм≥в, в ¤ких в≥н присутн≥й Ч орган≥зм≥в-мутант≥в. ƒва чинники, вважають неодарв≥н≥сти, працюють не окремо, а лише у тандем≥.  ожен ≥з чинник≥в окремо Ї безсилим.

ќск≥льки механ≥зм мутац≥й не Ї д≥Ївим, то ≥ природний доб≥р не Ї д≥Ївим:  йому немаЇ, що п≥дхоплювати. Ќа ц≥й тез≥ розгл¤д природного добору можна було б ≥ зак≥нчити. ¬се ж, корисним буде про¤снити ще дещо.

—початку про ситуац≥ю з терм≥нами. « терм≥ном вид у б≥олог≥њ не все так просто. “аксоном≥¤ та систематика, ¤к≥ займаютьс¤ класиф≥кац≥Їю орган≥зм≥в, не мають ч≥тких обТЇктивних критер≥њв однозначного розмежуванн¤ вид≥в. ¬идом ≥нод≥ називають попул¤ц≥ю орган≥зм≥в, ¤к≥ здатн≥ до повного схрещуванн¤ (≥з народженн¤м пл≥дних нащадк≥в).

Ѕик та буйв≥л Ч це два окремих види чи один? “е ж саме Ч собака й вовк? Ѕ≥ологи вважають њх окремими видами, а проте, вони можуть схрещуватис¤. ¬иди обТЇднуютьс¤ у роди, а роди Ч у родини. ™ де¤ка не¤сн≥сть у тому, що в≥дносити до роду, а що до виду. ƒодатково затьмарюЇ питанн¤ ¤вище втрати здатност≥ схрещуватис¤ попул¤ц≥¤ми одного виду при тривалому географ≥чному розТЇднанн≥:   наприклад, д¤тли ™вропи та ”ралу або жаби р≥зних рег≥он≥в. «овн≥шньо н≥би одна одиниц¤, але погано схрещуютьс¤, Ч ≥ вже тому можуть вважатис¤ р≥зними видами.

ј може, при розгл¤д≥ питанн¤ походженн¤ вид≥в краще користуватис¤ ≥ншим терм≥ном? 50 рок≥в тому було запроваджено пон¤тт¤ базовий тип, п≥д ¤ким розум≥ють ус≥ орган≥зми, здатн≥ м≥ж собою до УщонайменшогоФ схрещуванн¤ (тобто, ¤кщо запл≥днена ¤йцекл≥тина УтримаЇтьс¤Ф хоча б к≥лька д≥лень). ƒехто пропонуЇ користуватис¤ терм≥ном барам≥н, виход¤чи з креац≥йноњ модел≥, зг≥дно ¤коњ все живе було створено Уза родом своњмФ. Ќев≥домо, наск≥льки барам≥н тотожн≥й з базовим типом. Ќаприклад, лев ≥ к≥т Ї одним базовим типом, але Ї сумн≥в, що вони Ї одним барам≥ном. јналог≥чно, чи вс≥х жаб та вс≥х зм≥й вважати одн≥Їю категор≥Їю? ” цьому Ї питанн¤. ќдне ¤сно Ч дан≥ палеонтолог≥њ р≥шуче св≥дчать про в≥докремлен≥сть кожного базового типу орган≥зм≥в. ћ≥ж базовими типами немаЇ пром≥жних форм, тобто перетворенн¤ жаб на зм≥й, або плазун≥в на птах≥в неможливе.

«ам≥сть Їдиного дерева вид≥в ми маЇмо сукупн≥сть окремих, незалежних дерев-вид≥в Ч видовий л≥с.  ожному окремому дереву в цьому л≥с≥ в≥дпов≥даЇ один барам≥н чи базовий тип. Ќаприклад, можна у¤вл¤ти соб≥ дерево псових, г≥лками ¤кого Ї собаки, вовки, д≥ніо та койоти (можливо, ще шакали та лисиц≥), або дерево слонових, г≥лками ¤кого Ї африканськ≥ слони, ≥нд≥йськ≥ слони, мамонти та мастодонти, або дерево рогатоњ худоби з г≥лками:  бики, буйволи, зубри, брахмани, ¤ки, іаури, іа¤ли та б≥зони. ƒо дерева кот¤чих можна спробувати зарахувати св≥йських та диких кот≥в та, можливо, рисей ≥ пум. ¬елик≥ кот¤ч≥ (леви, тигри, леопарди) Ї або окремим деревом, або ранньою г≥лкою[62] дерева кот¤чих. ƒо дерева ведмедевих, мабуть, в≥днос¤тьс¤ чорн≥, с≥р≥ (ір≥зл≥), бур≥, пол¤рн≥, печерн≥ ведмед≥ ≥, можливо, панди. ∆ирафи, верблюди та страуси Ї представниками одног≥лкового дерева жирафових, верблюдових та страусових, в≥дпов≥дно.

ћожна припустити, що базовий тип чи барам≥н може породжувати нов≥ види:  в рамках дерева рогатоњ худоби, мабуть, можливе утворенн¤ Убико-зубраФ, а в рамках дерева оленевих Ч Улосе-олен¤Ф.  ѕородженн¤ ж нових базових тип≥в, тобто нових дерев, неможливе. ƒерева лише зникають, видовий л≥с р≥д≥шаЇ, а не навпаки.

ѕриродний доб≥р не призводить до ускладненн¤ виду (бо мутац≥њ нед≥Їв≥), але в≥н не дозвол¤Ї й деградувати виду (бо найслабш≥ гинуть). Ўвидше, це механ≥зм консервац≥њ здорового у вид≥.

ћ≥нлив≥сть пор≥д/р≥зновид≥в еволюц≥он≥сти називають м≥кроеволюц≥Їю. ¬она пол¤гаЇ у диверсиф≥кац≥њ пор≥д/р≥зновид≥в у рамках одного виду п≥д впливом природного або штучного добору. ћ≥кроеволюц≥¤, на в≥дм≥ну в≥д макроеволюц≥њ (власне еволюц≥¤ або неодарв≥н≥зм), справд≥, маЇ м≥сце. «а св≥дченн¤ми голубовод≥в, все те розмањтт¤ п≥рТ¤ та дзьоб≥в у видах вТюрк≥в, ¤ке спостер≥гав ƒарв≥н в ≈квадор≥ (≥ в≥в мову про ¤к≥сь тис¤ч≥ рок≥в), можна отримати з одн≥Їњ Їдиноњ попул¤ц≥њ селекц≥йним шл¤хом (штучний доб≥р) за л≥чен≥ роки.

≤нше д≥ло Ч макроеволюц≥¤, дл¤ ¤коњ вимагаЇтьс¤ не зм≥на комб≥нац≥њ дом≥нантних/рецесивних позиц≥й ген≥в у заданому набор≥, а утворенн¤ нового генетичного набору (генофонду). ћакроеволюц≥¤ ви¤вл¤Їтьс¤ неможливою:

Уякщо п≥д еволюц≥Їю ми розум≥Їмо макроеволюц≥ю (що ми в подальшому ≥ будемо робити), тод≥ можна сказати найкатегоричн≥шим чином, що [еволюц≥йне] вченн¤ повн≥стю позбавлене науковоњ санкц≥њ. Еƒо цього дн¤ не ≥снуЇ ан≥ крихти бона ф≥де [Уг≥дний дов≥риФ, лат.] наукового доказу на п≥дтримку тези, що макроеволюц≥йн≥ трансформац≥њ будь-коли мали м≥сце.Ф [¬≥домий математик ≥ ф≥зик ƒж. —м≥т]^[63]

«Тњзд пров≥дних еволюц≥он≥ст≥в св≥ту обговорював питанн¤ Учи механ≥зми, що лежать в основ≥ м≥кроеволюц≥њ, можуть бути екстрапольованими дл¤ по¤сненн¤ ¤вища макроеволюц≥њ.Ф ¬≥дпов≥ддю було Укатегоричне н≥.Ф^[64].

Ућ≥кроеволюц≥¤ Ч так. ћакроеволюц≥¤ Ч н≥! ÷е природний факт (тобто, це можна продемонструвати) величезноњ важливост≥...Ф [«наний б≥олог проф. ‘. ћарш]^[65]

¬ажливо зрозум≥ти, що м≥кроеволюц≥¤, в сутност≥, не Ї еволюц≥Їю. ћ≥кроеволюц≥¤ означаЇ загибель малопристосованих та виживанн¤ найкращих представник≥в попул¤ц≥њ без утворенн¤ нових орган≥в. “обто, це У0Ф або УЦФ. ≈волюц≥¤ ж вимагаЇ утворенн¤ нового, нових орган≥в, це У+Ф. “аким чином, еволюц≥њ немаЇ ан≥ в макроеволюц≥њ, ан≥ в м≥кроеволюц≥њ:  еволюц≥њ немаЇ взагал≥, бо нов≥ корисн≥ структури не утворюютьс¤ н≥коли.

ћ≥кроеволюц≥ю у п≥дручниках, мабуть, св≥домо плутають з макроеволюц≥Їю:

УЋюдей ввод¤ть в оману в≥рою у те, що, оск≥льки м≥кроеволюц≥¤ Ї реальн≥стю, тод≥ й макроеволюц≥¤ Ї такою самою реальн≥стю. ≈волюц≥он≥сти стверджують, що прот¤гом довгих пер≥од≥в часу невеличк≥ зм≥ни накопичуютьс¤ таким чином, що утворюютьс¤ нов≥ й досконал≥ш≥ орган≥зми... ÷е чиста ≥люз≥¤, бо немаЇ жодного наукового п≥дтвердженн¤ можливост≥ б≥олог≥чноњ зм≥ни такого масштабу.Ф^[66]

« один раз заданого (“ворцем) генетичного набору, скаж≥мо, собаки, можна штучним добором у стисл≥ терм≥ни виокремити (зробити дом≥нантними) потр≥бн≥ нам гени (точн≥ше кажучи, Ч алел≥, УполовинкиФ ген≥в), регулюючи так≥ параметри, ¤к довжина та кол≥р шерст≥, зр≥ст, силу прикусу тощо. јле н≥коли не вдаЇтьс¤ вийти за меж≥ генетичного набору. Ќ≥коли не виникаЇ чогось нового, нових ген≥в:

У¬ ус≥х тих тис¤чах експеримент≥в з≥ схрещуванн¤ мух, що проводилис¤ по ц≥лому св≥т≥ прот¤гом б≥льше пТ¤тдес¤ти рок≥в, не було заф≥ксовано по¤ву ч≥ткого нового виду... ба нав≥ть нового ферменту.Ф^[67]

ѕри диверсиф≥кац≥њ виду на окрем≥ породи (шл¤хом штучного добору або у природних умовах), генофонд зб≥днюЇтьс¤. якщо з давнього собаки й вдалос¤ вид≥лити таксу та ньюфаундленда, то вид≥лити з такси ньюфаундленда вже, напевно, не вдастьс¤:  ус≥ гени великого зросту переведен≥ у такси в рецесивну позиц≥ю. ћ≥ж ≥ншим, людськ≥ раси, з погл¤ду б≥олог≥њ, Ї усього лише породами (у багатьох мовах пон¤тт¤ порода й раса позначаютьс¤ одним словом).

ѕогл¤ньмо на все розмањтт¤ пор≥д собак:  хто може сказати, що хоча б один з пс≥в став чимось ≥ншим, окр≥м пса, утворив новий вид, чи принаймн≥ наблизивс¤ до цього? —обака н≥коли не перетворитьс¤ на кота, ≥ навпаки. ≤накше це можна було б продемонструвати Ч керована людиною селекц≥¤ у тис¤ч≥ раз≥в прискорюЇ природн≥ процеси.

УЌ≥хто н≥коли не витворив нового виду шл¤хом механ≥зму природного добору. Ќ≥хто н≥коли нав≥ть не наблизивс¤ до цьогоЕФ [ѕров≥дний палеонтолог Ѕританського музею ≥стор≥њ природи,  еволюц≥он≥ст  . ѕaтерсон][68]

ѕриродний доб≥р сам по соб≥, без д≥Ївого механ≥зму мутац≥й, не дозвол¤Ї вийти за меж≥ генофонду, тобто не призводить до по¤ви нових вид≥в.

Ућоњ спроби продемонструвати еволюц≥ю на практиц≥, шл¤хом експерименту, зд≥йснюван≥ мною прот¤гом 40 рок≥в, зак≥нчилис¤ повною невдачею. ... ћожна впевнено стверджувати, що з палео-б≥олог≥чних факт≥в неможливо з≥брати нав≥ть карикатуру еволюц≥њ.Ф [¬≥домий ботан≥к, еволюц≥он≥ст Ќ.’. Ќ≥льсон][69]

У—пекул¤ц≥њ з книги ѕоходженн¤ ¬ид≥в ви¤вилис¤ хибними...; науков≥ факти в≥дкидають ƒарв≥на.Ф^[70]

ћолекул¤рна б≥олог≥¤, генетика

ƒо 1950^х рок≥в вважалос¤, що лише б≥лок маЇ достатньо складну конформац≥ю, аби бути нос≥Їм ≥нформац≥њ. “ому, п≥сл¤ теоретичного винайденн¤ ген≥в учен≥ думали, що д≥л¤нка кл≥тини, в≥дпов≥дна за спадкову ≥нформац≥ю, маЇ б≥лкову природу. ќднак, канадець јвр≥ у 1944 роц≥ встановив, що цю роль виконуЇ дезоксирибонуклењнова кислота (ƒЌ ).

” 1953 роц≥ ”отсон та  р≥к визначили структуру ƒЌ :  ц¤ макромолекула складаЇтьс¤ з двох ниткопод≥бних частин ≥ нагадуЇ скручену драбину. ћаленьк≥ д≥л¤нки ƒЌ  ¤вл¤ють собою гени. ѕ≥д час д≥ленн¤ кл≥тини, ƒЌ  розбиваЇтьс¤ на окрем≥ частини.  ожна частина компактно звиваЇтьс¤ й запаковуЇтьс¤ у хромосоми. „исло хромосом Ї характерним дл¤ кожного виду. …ого нескладно п≥драхувати, бо хромосоми добре видно в м≥кроскоп п≥сл¤ обробки барвником.[71]

ќск≥льки пошук переконливих п≥дтверджень еволюц≥њ серед скамТ¤н≥лостей ви¤вивс¤ марним, еволюц≥он≥сти звернулис¤ до ≥нших засоб≥в:  встановленн¤ структури ƒЌ  в≥дкрило шл¤х до створенн¤ генних атлас≥в р≥зних вид≥в орган≥зм≥в та пор≥вн¤нн¤ вид≥в на генно-молекул¤рному р≥вн≥. « боку неодарв≥н≥ст≥в пролунали за¤ви, що молекул¤рна б≥олог≥¤ та генетика нададуть Уостаточно переконливих п≥дтвердженьФ еволюц≥њ. –озгл¤немо, ¤к≥ Уп≥дтвердженн¤Ф були отриман≥.

a)       —труктурна под≥бн≥сть ƒЌ  ус≥х орган≥зм≥в

јргумент не Ї однозначним, бо структурна под≥бн≥сть може з тим самим усп≥хом означати сп≥льн≥сть автора ƒЌ  ус≥х орган≥зм≥в.

b)       „исло хромосом

Ѕагато-чого чекали в≥д пор≥вн¤нн¤ числа хромосом. –озпод≥л вид≥в за числом хромосом N подано у таблиц≥ 1.3.2. ”важно розгл¤ньмо дан≥ таблиц≥[72]:
 

                                                                                     “аблиц¤ 1.3.2.

якби мала м≥сце еволюц≥¤ в≥д простих до складн≥ших, можна було б оч≥кувати пор¤дку:  що б≥льше генного матер≥алу, то вища еволюц≥йна/орган≥зац≥йна сходинка. ќчевидно, в≥д виду до виду не спостер≥гаЇтьс¤ лог≥чного еволюц≥йного пор¤дку.

c)       У—п≥льне походженн¤ р≥зних вид≥вФ

 „и п≥дтверджуЇ генетика ≥дею сп≥льного походженн¤ вид≥в? „и м≥ст¤ть ƒЌ  та ферменти ≥нформац≥ю про предк≥в орган≥зму?

ћутац≥¤ Ї процесом повн≥стю випадковим, вона не маЇ Унапр¤мкуФ:

У√енетика р≥шуче стверджуЇ, що орган≥зм не Ї над≥леним пров≥денц≥йною здатн≥стю в≥дпов≥дати на вимоги навколишнього середовища продукуванн¤м мутац≥й, адаптованих до цих вимог. ... ћутац≥њ Ї зм≥нами, що виникають, не звертаючи уваги на те, чи вони Ї, чи могли б бути потенц≥йно корисними.Ф^[73]

¬иход¤чи з цього постулату нейтральност≥, а також з думки, що темп мутац≥й завжди був приблизно однаковим, еволюц≥он≥сти розбудували г≥потезу молекул¤рного годинника, Ч а саме, що чим б≥льше в≥ддал¤ютьс¤ два види в≥д сп≥льного предка, тим б≥льше м≥ж њхн≥ми ƒЌ  нагромаджуЇтьс¤ молекул¤рних нуклеотидних в≥дм≥нностей. Ч ÷≥лком лог≥чна г≥потеза. ¬≥дсоткова в≥дм≥нн≥сть, наприклад, м≥ж рибами ≥ людьми мусить щонайменше вчетверо переважати в≥дсоткову в≥дм≥нн≥сть м≥ж рибами ≥ амф≥б≥¤ми (риби à амф≥б≥њ à плазуни à нижч≥ ссавц≥ à найвищ≥ ссавц≥). ѕерев≥рка г≥потези Ї можливою вже в≥д 1960^х рок≥в, коли наука отримала у своЇ розпор¤дженн¤ точну методику п≥драхунку молекул¤рних в≥дм≥нностей м≥ж р≥зними ƒЌ . Ќа сьогодн≥ проведено безл≥ч п≥драхунк≥в, складено молекул¤рний годинник дл¤ ус≥х ключових д≥л¤нок еволюц≥йного дерева. ÷≥каво, ¤кими Ї результати перев≥рки г≥потези?

–езультати ви¤вилис¤ безрад≥сними Ч розб≥жностей з еволюц≥йною схемою значно б≥льше, н≥ж м≥г би по¤снити статистичний розкид: 

У...«асмучуЇ, що ≥снуЇ багато вин¤тк≥в у впор¤дкован≥й прогрес≥њ вид≥в, отриман≥й за молекул¤рними гомолог≥¤ми [под≥бност¤ми]; наст≥льки багато, що, мен≥ здаЇтьс¤, вин¤ток, непосл≥довност≥, можуть нести важлив≥шу ≥нформац≥ю.Ф [ћолекул¤рний б≥олог, еволюц≥он≥ст  . Ўвабе][74]

≈волюц≥йне дерево розвалюЇтьс¤ нав≥ть на молекул¤рному р≥вн≥ Ч на р≥вн≥, де йому передбачалос¤ тр≥умфальне п≥дтвердженн¤. „имало приклад≥в розб≥жностей наводитьс¤ у книз≥ доктора молекул¤рноњ б≥олог≥њ ћ. ƒентона:  р≥зниц¤ м≥ж рибами та людьми ви¤вл¤Їтьс¤ такою самою, що й м≥ж рибами та амф≥б≥¤ми, ≥ таке ≥нше.[75]

ѕрофесор ‘. ƒжонсон так каже про Уп≥дтвердженн¤ еволюц≥йного дереваФ в молекул¤рн≥й б≥олог≥њ: 

Ућолекул¤рн≥ дан≥, отже, не п≥дтверджують ан≥ реальн≥сть сп≥льних предк≥в, ан≥ адекватн≥сть ƒарв≥нського механ≥зму.Ф[76]

ясна р≥ч, велик≥ Умолекул¤рно-генетичн≥ силиФ були кинут≥ на д≥л¤нку фронту мавпа-людина в над≥њ п≥дтвердженн¤ Упредко-нащадковогоФ звТ¤зку м≥ж ними. Ѕуло встановлено де¤к≥ паралел≥:  хромосомн≥ смуги та де¤к≥ б≥лки кров≥ у людей та шимпанзе досить под≥бн≥. ≈волюц≥он≥сти оголосили це доказом сп≥льного походженн¤ людей та шимпанзе. ÷е поодинок≥ под≥бност≥. ƒо того ж, ¤к згадано, структурн≥ гомолог≥њ можуть р≥вною м≥рою означати сп≥льн≥сть творц¤.

ћ≥ж людьми й мавпами Ї де¤ка схож≥сть. ѕроте, м≥ж ними Ї й велик≥ в≥дм≥нност≥, зокрема, на генному р≥вн≥. ”кладанн¤ молекул¤рного годинника дл¤ пари примати-люди не дало п≥дтверджень сп≥льного предка. —ам≥ еволюц≥он≥сти зараз заперечують, що кров, ƒЌ  або ≥нш≥ х≥м≥чн≥ фактори вказують на ч≥ткий еволюц≥йний звТ¤зок м≥ж людиною, шимпанзе та горилою: 

У“аким чином, дл¤ д≥л¤нки ф≥логенезу [родове дерево] Сгорила-шимпанзе-людинаТ маЇ м≥сце спростуванн¤ г≥потези молекул¤рного годинника... Ѕ≥льше того, г≥потезу було в≥дкинуто при р≥вн≥ 1% [тобто, з 99%-вою певн≥стю њњ хибност≥].Ф [≈волюц≥он≥ст ј. “емплтон][77]

ѕро в≥дстань м≥ж людьми та мавпами р≥шуче висловлюютьс¤ також фах≥вц≥ з ≥нших галузей (не м≥кроб≥ологи): 

У÷≥лком очевидно, що сучасна людина не може походити в≥д будь-¤коњ мавпи...; безглуздо описувати людину, ¤к СголуТ мавпу або будь-¤кий ≥нший вид мавп.Ф [ѕалеоантрополог, еволюц≥он≥ст ƒж. ¬айнер][78]

ћолекул¤рний годинник УнеточнийФ. ќчевидно, хибним Ї одне з двох:  або сама еволюц≥¤ вид≥в, або вих≥дн≥ постулати г≥потези годинника. —еред еволюц≥йних генетик≥в ≥де пошук можливостей п≥дкорегувати друге, бо перше ламаЇ Уопору б≥олог≥њФ. јле набагато ближчим до правди вигл¤даЇ саме перше.

ѕро Удокази еволюц≥њФ в генетиц≥ п≥дсумуЇмо словами проф. M. √Їртиха: 

У√енетика не маЇ доказ≥в еволюц≥њ. ¬она маЇ проблеми з по¤сненн¤м њњ. ўо ближче дивишс¤ на доказ еволюц≥њ, то менше бачиш його. ¬ сутност≥, теор≥¤ продовжуЇ постулювати доказ та, будучи неспроможною знайти його, переходить до ≥нших постулат≥в (викопн≥ пром≥жн≥ ланки, природний доб≥р вдосконалених форм, позитивн≥ мутац≥њ, молекул¤рн≥ ф≥логенетичн≥ посл≥довност≥ ≥ т.д.). ÷е не наука.Ф[79]

ѕ≥дсумки

«авершивши анал≥з самоорган≥зац≥йноњ ≥дењ в сектор≥ ѕоходженн¤ вид≥в, хочетьс¤ сказати ще пару сл≥в про залежн≥сть Ускладн≥шихФ вид≥в в≥д Упрост≥шихФ.

–ослини вважаютьс¤ прост≥шими видами, н≥ж тварини. —юд¤чи з морфолог≥њ та функц≥ональност≥, це Ч правда. ÷≥каво пом≥ркувати, наск≥льки вкладаЇтьс¤ в еволюц≥йну схему харчова залежн≥сть тварин в≥д рослин.

–ослинн≥ кл≥тини харчуютьс¤ УбезпосередньоФ, а тваринн≥ кл≥тини Ч лише УопосередкованоФ. Ѕезпосередн≥сть тут означаЇ готовн≥сть до непрепарованих природних складник≥в (прост≥ неорган≥чн≥ молекули, гази тощо). —труктурно рослини ≥ тварини не в≥др≥зн¤ютьс¤ принципово, складаючись з однакових х≥м≥чних елемент≥в. –≥зниц¤ ж у тому, що перш≥ ум≥ють будувати себе безпосередньо з цих елемент≥в, а друг≥ Ч н≥;  тварини можуть харчуватис¤ елементарними компонентами лише опосередковано. ƒругий УхарчовийФ поверх тримаЇтьс¤ на першому:  тварини загинуть, ¤к т≥льки не стане рослин. ѕри цьому, залежн≥сть одноб≥чна, бо перший поверх спок≥йно об≥йдетьс¤ без другого.

ƒивно подумати, що ми не здатн≥ харчуватис¤ безпосередньо. Ќаше т≥ло харчуЇтьс¤ (збираЇ себе з елементарних компонент) у два етапи: 

1)       Ќа першому етап≥, рослини орган≥зують себе з елементарних компонент,  використовуючи дл¤ цього енерг≥ю св≥тла; у спец≥альн≥ УпакункиФ (складн≥ молекули) ними закладаютьс¤ не лише елементарн≥ компоненти, але й енерг≥¤.

2)       Ќа другому етап≥, ми орган≥зуЇмо себе з елементарних компонент, користуючись одним Їдиним джерелом Ч УпакункамиФ, у ¤ких м≥ститьс¤ усе необх≥дне:  препарован≥ компоненти + енерг≥¤ на њх перекомпоновку.

ѕроблемним моментом дл¤ еволюц≥њ тут Ї те, що складн≥ш≥ види Ї повн≥стю беззахисними щодо харчуванн¤; складн≥ш≥ Ї повн≥стю залежними в≥д прим≥тивн≥ших. „и не мусило б бути навпаки? “варини, ¤к верх≥вка еволюц≥њ, мусили б ум≥ти харчуватис¤ не лише орган≥чно препарованою речовиною, але й Уп≥ском та газом, запиваючи усе це сон¤чними промен¤миФ, ¤к УнизиФ еволюц≥њ.

”т≥м, аргумент харчовоњ залежност≥ тварин не Ї однозначним. …ого наведено тут б≥льш з метою п≥дкресленн¤ ориг≥нальност≥ устрою живоњ природи.